Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 195

Врешті-решт найповажнішими в цьому елекційному змаганні виглядали шанси імператора Максиміліана II Габсбурга, кандидатуру якого активно підтримували переважно магнати, та ленника турецького султана, трансільванського князя Іштвана Баторі, прозваного в Польщі Стефаном Баторієм. На елекційному сеймі примас Речі Посполитої (у часи міжкоролів’я найвища посадова особа держави) номінував королем імператора. Але за кілька днів шляхетський провідник, холмський підкоморій Миколай Сеніцький, на противагу йому проголосив королями Анну Ягеллонку і «приданого» їй у чоловіки Стефана Баторія. Останній — у тому числі й завдяки оперативно проведеній у Трансільванії військовій мобілізації — й утвердився на троні. Республіка потребувала рішучого й войовничого короля. Адже стан Речі Посполитої на той час був близьким до критичного. Московські війська захопили Інфлянти. Татари розпочали найбільший за всю попередню історію сусідства Речі Посполитої з кочовиками наїзд на землі республіки — 100-тисячна орда під орудою хана Девлет-Ґерая безжально спустошувала Русь. За таких умов Стефан Баторій, 42-річний загартований у битвах ветеран, котрий мав впливові зв’язки із султанським урядом, на роль короля підходив найліпше.

До Кракова претендент приїхав на чолі відбірного гайдуцького війська. 1 травня 1576 р. він узяв шлюб із «головною» нареченою Речі Посполитої — Анною Ягеллонкою, і цим самим питання королівської елекції було вирішено остаточно.

«Не глиняний і не мальований», а справжній король

Королю Стефану в козацькому середовищі завжди відводилась особлива роль. Адже за легендою, що міцно укорінилася в козацькому світогляді, саме він щедро наділив запорозьку спільноту «золотими правами й вольностями», непорушного застереження яких товариство вимагало від усіх наступних польських правителів. Утім, Баторій мав і низку інших здобутків, які й зробили з нього чи не найбільш шанованого в історії Речі Посполитої монарха. Уже на коронаційному сеймі у травні 1576 р. Стефан Баторій заявив спантеличеним опонентам, що є «не глиняним і не мальованим», а справжнім королем. Амбітне реноме «справжнього» короля Баторій переконливо довів і своїм правлінням.

Найперше він реформував судочинство. Реформа була покликана зміцнити шляхетське судочинства та підвищити довіру до нього, забезпечивши шляхті безпосередній контроль над законністю ухвалених судових рішень. Заради того, аби в державі запанували злагода й довіра, король продемонстрував готовність поступитися своїми прерогативами в цій сфері. На Варшавському сеймі 1578 р. було зорганізовано найвищу касаційну інстанцію для вироків усіх шляхетських судів — Трибунал Коронний. Запроваджуючи нову апеляційну установу, король позбавлявся можливостей впливати на рішення Трибуналу, оскільки 50 депутатів щорічно обиралися на повітових сеймиках.