Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 144

Основним недоліком зазначених заходів була їх традиційна орієнтація на пасивну оборону. Тому Сигізмунд І запропонував план якщо не повного, то хоча б часткового захоплення ініціативи. Для цього, на думку короля, треба було направити козацьку флотилію на Тавань, аби вона перешкоджала кримцям форсувати Дніпро. Цей план є офіційним визнанням ролі козацтва у справі захисту українських земель від агресії степовиків. Сама ж ідея контролювати за допомогою українських козаків дніпровські переправи остаточно увійшла в життя у другій половині XVI ст. завдяки розвитку Запорозької Січі. 1524 р., як завжди, на перешкоді став хронічний брак коштів. Тож, хоча Семен Полозович і Криштоф Кмітич за урядовим наказом «немало козаків брали були й мешкали з ними довгий час у Києві», грошей так і не отримали, тому більшість козацтва розійшлась. Щоправда, Полозовича з Кмітичем це не зупинило і вони «з малим почтом» козаків вирушили-таки в похід.

Наслідком оборонних заходів Великого князівства Литовського стало те, що кримці обминули її кордони й атакували Корону Польську. Розрахунок на те, що поляки ще не оговтались від весняного нападу білгородців і турків та очікують основного наступу кримців на київському напрямку, виявився правильним. Кримці глибоко врізалися у Львівську землю, спаливши при цьому передмістя столиці Руського воєводства. Розташувавши кіш поблизу Мостицького, нападники розіслали свої загони в різні боки. Особливо відзначилися вояки Іслам-Ґерая, які, за визначенням Бєльського, «в різних сторонах великі шкоди починили, всі, містечка попалили, людей... піймали». Під замком Пручником нападниками було завдано поразки, причому серед загиблих татар були й жінки, переодягнені в чоловічий одяг. Тоді багато татар «хлопи косами посікли».