Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 142

Сигізмунд І, володіючи, напевно, достатньою інформацією щодо реальних турецьких сил у Криму, послав до хана свого дворянина Андрія Шелуху з листами. У них король і литовська рада панів вітали Саадет-Ґерая І зі вступом на стол і згадували дружбу з ханами, які правили раніше. У той же час литовська сторона замовчувала питання упоминків і татарського полону, захопленого на пониззі Дніпра, який, до речі, перебував у «доброму здоров’ї в... українних городах» Великого князівства Литовського.

Кримська верхівка, роздратована впевненою позицією Вільна, спробувала вдатися до нових погроз. Особливо красномовним був лист князя Адрагмана. Татарський феодал скаржився на Андрія Немировича за те, що останній перехопив 1523 р. кримських гінців, які саме поверталися до півострова, відібрав у них коштовності, а самих скарав на горло. Адрагман від імені уряду Кримського ханату вимагав покарати київського воєводу. В іншому ж випадку князь нагадував про долю Івана Ходкевича, який був київським воєводою 1482 р., коли місто було знищене Менґлі-Ґераєм І. Мовляв, тоді «Ходкевич ушапством своїм багато лиха вчинив» і тепер з Андрієм Немировичем «так само буде, як над Ходкевичем(!)».

Такий жорсткий політичний тиск був продуктом агресивних планів кримського нобілітету й Османської імперії. Для першого успішний наступ на сусідів давав як політичні, так і, враховуючи падіння політичного престижу ханату, необхідні економічні дивіденди. Османам, як уже зазначалося, було конче необхідно за допомогою кримців скувати сили Великого князівства Литовського й Королівства Польського. Ставлячи Саадет-Ґерая на стол, Сулейман І не просто знищував сепаратистські тенденції у ханаті, а й перетворював цю татарську державу на слухняну зброю у своїх руках. Недарма один із кримських аристократів, князь Булгак, говорив московському послові І. Морозову, який саме повертався з Туреччини, що султан підбиває Саадет-Ґерая І воювати «литовського короля». Перехід турецько-татарського блоку від політичного наступу до військового не змусив себе довго чекати.

Навесні 1524 р. в рамках османської агресії у Європі на українські землі Королівства Польського вдерлося 8-тисячне турецьке військо і 4 тисячі білгородських татар. Нападники почали розорювати Подільську, Львівську, Саноцьку й Белзьку землі. Було знищено багато сіл і містечок. Українське населення чинило шалений опір, зважаючи на власну потужність. У Зинькові й Красилові туркам вдалося захопити і спалити міста, але замків вони здобути не змогли. У Рогатині після того, як дерев’яні укріплення почали руйнуватися, захисники відступили до місцевого фортифікованого костьолу, де, очолені Сенявським, відбили всі ворожі приступи. Король розіслав шляхті листи, аби вона виступила проти нападників. Щоправда, як скаржився сучасник, чимало шляхтичів ігнорували ці накази. Сигізмунд І звернувся навіть до мазовецьких княжат Станіслава і Яна, аби вони зі своїми загонами виступили проти турків і татар та поспішили до Бузька і Глинян.