Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 145

Сигізмунд І ще на початку літа отримав повідомлення про наближення кримських чамбулів. До того ж київський воєвода попередив, що татарське військо зміцнене турецькими загонами: «Цар турецький чималу допомогу людьми йому вчинив». Тому король наказував, аби «всі панові ради наші, з дворами своїми й з усіма слугами своїми, кінно та збройно, зібралися й на готові були... і повітам би своїм казали теж зібратися і наготові бути». Ймовірно, подібні накази отримала й польська шляхта. Це непрямо підтверджує Бєльський, пишучи, що король, почувши про вторгнення татар, наказав малопольській шляхті рушити проти них. А це означає, що процес мобілізації вже йшов повним ходом. Сигізмунд І особисто вирушив до Сандомира, куди мали поспішати й інші шляхетські хоругви. Кримці, довідавшись про збір шляхти, почали стягувати свої загони до головного коша і швидко відступати до рідних улусів. Голова держави з основними силами дійшов до Львова, але татар не наздогнав. Тільки королівському авангарду пощастило перехопити декілька чамбулів перекопців і відібрати в них ясир.

Оскільки стратегічне переслідування татар військами Польщі й Великого князівства Литовського, як правило, не практикувалося, то кримці, відірвавшись від коронної армії, почувалися в безпеці та спокійно почали переправлятися через Дніпро в районі Тавані. Саме в цей час їх зненацька атакувала козацька флотилія С. Полозовича і К. Кмітича. Українські вояки, незважаючи на свою нечисленність, доволі успішно билися з перекопцями. Поки що відоме єдине пряме джерело, в якому описуються дії козаків. Це лист Сигізмунда І до ради панів Великого князівства Литовського перед Берестейським сеймом від 10 грудня 1524 р. У цьому повідомленні король, не приховуючи власного задоволення, пише, що козаки «до Таваня на службу нашу ходили і, там будучи, послуги свої нам немало вчинили, і тих людей — неприятелів усіх татар, які в панстві нашому були, тиждень (!) через Дніпро не пропускали і на кожен день з ними битву мали і багатьох їх били, а інші самі тонули, яка ж послуга їх нам добре вдячна є» (курсив автора).

Свого часу Боплан, описуючи Тавань, зазначив, що «це протока й велика переправа для татар, оскільки ріка тече тут одним руслом і має не понад 500 кроків завширшки, руський берег [правий] дуже високий і стрімкий, а протилежний — низький». В іншому місці своєї праці французький інженер писав, що турецькі стріли летять не менш ніж на 500—600 кроків. Зіставляючи повідомлення Боплана, бачимо, що постріл, зроблений з лука з правого берега (особливо зважаючи на його висоту), спокійно досягав протилежного. Якщо ж пригадати, що серед кримців були турки, частина з яких мала на озброєнні вогнепальну зброю, то залишається лише дивуватися, як жменьці українських вояків на відкритому місці вдалося протриматися під обстрілом багатотисячного війська цілий тиждень.

Судячи з усього, козакам вдалося або відбити ясир, або змусити татар просто кинути його. За повідомленнями московських агентів у Криму, військо перекопців повернулося додому з худобою і нечисленним полоном. Взагалі, змусити татар кинути полон, який становив основу здобичі, могла тільки велика небезпека. Такою загрозою була сама ситуація, в якій опинилося кримське військо. Неможливість переправитися через Дніпро могла, в разі підходу основних польських і литовських військ, стати для кримців безвихідною пасткою.