Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 131

Бої, що протягом кількох років точилися майже по всій Україні, показали, що з належною організацією і взаємодією вояків та допомогою центрального уряду можна доволі ефективно прикрити кордон. Загалом навіть сил місцевого українського населення при їх концентрації у вправних руках досить, аби захистити південні території Великого князівства Литовського. Поразка під Сокалем була сильним ударом по обороні Литовського князівства й Корони Польської та показала, що татарським військом не можна зневажати навіть у відкритій битві.

Воєнно-політичні місії Остафія Дашковича

І без того натягнуті відносини Кримського ханату й Москви переросли на кінець 1520 р. у відкрите протистояння. Детонатором стало казанське питання. Василій III і Мехмед-Ґерай І хотіли бачити в Казані ханом свого ставленика. Більше пощастило кримському правителю, рідний брат якого Сахіб-Ґерай у квітні 1521 р. очолив Казанський ханат. Успіхи кримців були сприйняті в Москві з тривогою і гнівом. Велике князівство Московське не збиралося миритися з таким станом речей. Отже, обидві країни стрімко котилися до війни, передумовою якої став пошук союзників. Москва перетягнула на свій бік астраханців і заручилася підтримкою османів. Сулейман І застерігав Мехмед-Ґерая І, аби утримався від посилання військ на Московську державу. Інакше султан погрожував: «Піду на твою землю...» На підтвердження сулейманових погроз Саадет і Геммет Ґераї відвели Білгородську Орду «къ Ядрину полю» (за Дунай). Так що хан, за інформацією московських агентів в Азові, «вийшов з Перекопа геть зі всією силою, та й став... на Молочній воді», де, за їхніми ж повідомленнями, остерігається нападу. Притиснутий з обох боків кримський володар, як і раніше, покладав свої сподівання на Велике князівство Литовське. Але тепер, окрім загальних фраз про дружбу, Мехмед-Ґерай І пропонував конкретну акцію, а саме спільний похід кримських і литовських військ на Московську державу.

У Литовській державі не плекали ілюзій щодо миру з Кримом. Сигізмунд І попереджав литовську раду панів про кримців: «У них приязні більше слід остерігатися, ніж неприязні». Сокальська поразка стала «холодним душем» для гарячих голів у Литовському князівстві й Короні Польській. Ішла планова відбудова оборони й покращення сторожової служби. Вдале відбиття татарського нападу наприкінці 1520 р. продемонструвало, що рани, завдані Сокалем, швидко загоювалися. Перспектива спільного наступу на Московську державу сприймалась у Вільні неоднозначно. Кримсько-московський конфлікт був, безумовно, вигідним для Великого князівства Литовського, бо забезпечував спокій для східних і південних кордонів держави й послабляв двох найнебезпечніших ворогів Литовської держави. Але степовики були ненадійними союзниками й будь-якої миті могли повернути зброю на своїх сьогоднішніх партнерів, як це не раз уже бувало. Крім цього, білгородські татари на цей момент взагалі не підпорядковувалися Криму, а отже, небезпека їхнього вторгнення була реальною.