Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 132

Тому урядовці Великого князівства Литовського квапливо укріплювали Київ, зміцнюючи місцевий гарнізон. Якщо наприкінці 1520 р. чисельність останнього не перевищувала 30 людей, то вже навесні 1521 р. він налічував 300 бійців піхоти та 200 кінноти. Місцевому пушкареві, з метою покращення його служби з обслуговування артилерії замку, ще навесні 1520 р. були надані пільги. Король просив раду панів. Литовського князівства, аби вони «науку дали» Андрію Немировичу і Остафію Дашковичу з приводу спільних дій із татарами, «щоб ті замки наші мали від нього [Мехмед-Ґерая І] в безпеці бути». За планом литовських урядовців, похід на Москву спільно з кримцями доручався О. Дашковичу, на кандидатурі якого, до речі, наполягав і кримський хан. Щоправда, існував і резервний варіант на випадок, якщо Мехмед-Ґерай І вимагатиме присутності у своєму стані київського воєводи за прикладом 1515 р. У цьому випадку Андрій Немирович мав залишити замість себе у Києві свого брата Юрія. Кандидатура Остафія Дашковича не була випадковою. Для хана він був гарантією надійного тилу, бо перспектива повторення козацького нападу 1519 р. його, звісно, мало влаштовувала. Для короля ж важливим було те, щоб його вояками в далекому поході керувала людина, яка добре розумілася на складних політичних хвилях трикутника Вільно — Москва — Кіркор і добре знала місцевість майбутніх військових дій. Остафій Дашкович якраз цілком відповідав цим вимогам.

Основу експедиційного корпусу литовців становили «сто драбів простих і сто коней менших» з київського гарнізону, окрім того, Остафій, імовірно, взяв із собою і частину власного «почту». Загалом чисельність литовських вояків не могла бути суттєвою. У німецькій авторизованій редакції С. Герберштейна повідомляється про кількасот кіннотників. Що стосується артилерії, то король наказав, аби О. Дашкович взяв із собою одну малокаліберну гармату та дві гаківниці.

Таким чином, нечисленність експедиційного корпусу й перебування основних військових сил Литовської держави на південному кордоні вказує на те, що Сигізмунд І і литовська рада панів намагалася будь-що уникнути втягування своїх військ у серйозні бої з московітами, а отже, основну ставку робила на кримців. Не забули у Вільні й підстрахуватися на випадок, якщо кримці в останній момент спробують змінити напрямок свого походу з Московської держави на велике князівство Литовське. Хоча Сигізмунд І і обіцяв хану надіслати Халецького з упоминком, як тільки кримські посли прибудуть до Києва, проте не зробив цього. Таким чином, король давав зрозуміти Мехмед-Ґераю І, що гроші той отримає, тільки виконавши свої союзницькі зобов’язання. Та й сам упоминок під таким кутом зору мав вигляд цільової виплати за конкретно виконану роботу. Крім грошей, литовський уряд затримав у себе великого посла Овліяр-мурзу, відпустивши при цьому інших послів. Вартим уваги є той факт, що ідею затримання Овліяр-мурзи як заручника королю радили «деякі приятелі з Орди». Мехмед-Ґерай І вимагав від урядовців Литовського князівства відпустити його посла з упоминком, супроводжуючи це навіть погрозами вдатися до нападів (щоправда, марно).