Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 130

Попри активне листування урядів Кримської і Литовської держав, обмін Великими посольствами й підписання спільної угоди затримувалося. Тільки 25 жовтня 1520 р. Мехмед-Ґерай І видав ярлик Сигізмунду І, і вже у листопаді його Велике посольство на чолі з Овліяр-мурзою відправилося до короля. Ця тяганина з оформленням спільної угоди пояснюється тією самою внутрішньополітичною кризою у ханаті, причому Мехмед-Ґерай І і не приховував своїх проблем перед королем. Богатир-Ґерай йшов ще далі, повідомляючи Сигізмунда І, що його брати й союзні ногайці погодилися присягнути лише завдяки хабарам на загальну суму 50 тисяч алтин.

Наслідком такої слабкості авторитету ханської влади став татарський напад наприкінці 1520 р. Розраховуючи на те, що королівські піддані послабили увагу в очікуванні посольства з Криму, степовики атакували Поділля, Волинь і Київщину. Щоправда, тепер прикордонні війська обох країн, пам’ятаючи гіркі уроки 1519 р., діяли більш злагоджено. На Поділлі 2-тисячне татарське військо було зустрінуте й розбите об’єднаним корпусом з 400 поляків і 200 волинців. Сигізмунд І одразу почав скаржитися Мехмед-Ґераю І на дії його підданих. Король вимагав, аби хан повернув полон, а винних спіймав і покарав перед Михайлом Халецьким, якого якраз готували до відправлення в Крим. Голова Кримської держави виправдовувався тим, що нападниками були «прості люди», які діяли всупереч його волі, і урядові війська їх уже побили. Цього разу, судячи з усього, Мехмед-Ґерай І не брехав. Готуючись до широкомасштабного походу на Московську державу, в якому важливу роль хан відводив литовським військам, кримському правителеві було невигідно псувати й без того не найкращі стосунки з Вільном. Та й литовський уряд більше не порушував цієї теми. Швидше за все, сам напад був організований «білгородськими й очаківськими козаками» за вказівкою османів, на що прямо вказував Мехмед-Ґерай І через рік, вихваляючись, що покарав винних. Цікаво, що кримський посол Овліяр-мурза мав список полонених татар у Московській державі, що дало змогу королю використати їх як зайву карту на переговорах із Кримом.