Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 129

Наприкінці листопада — на початку грудня 1519 р. хан прислав до Торуня, де тоді перебував Сигізмунд І, королівського писаря Михайла Васильовича, захопленого в полон під Сокалем, у супроводі свого гінця Войсала. У листі, переданому через них, Мехмед-Ґерай І згадував дружні відносини між країнами в минулому й походи татар на Московську державу. Що ж до літнього нападу кримців, то хан покладав усю провину на польсько-литовську сторону. З одного боку, мовляв, О. Гаштовт зірвав переговори в Черкасах 1517 р. і до Криму вже кілька років не присилаються королівські посли й упоминки. З іншого боку, часті напади королівських підданих ніби так розлютили татар, що ті самовільно пішли на Велике князівство Литовське і Корону. Хан же, за його словами, незважаючи ні на що, намагався зберегти мир і послав Богатир-Ґерая їх зупинити, але царевичу не вдалося цього зробити.

На думку К. Пуласького, татари не наважилися на повторну агресію, побоюючись військових приготувань короля. Що ж до ханського листа, то це була звичайна хитрість, мовляв, хани завжди після нападів присилали миролюбні листи. Польський учений мав рацію, хоча, на нашу думку, головна причина, яка спонукала Мехмед-Ґерая І до примирення, полягала насамперед у вже згадуваній внутрішньополітичній кризі Перекопської Орди й поступовому загостренні кримсько-московських відносин. Приводом для цього послужила боротьба за казанський стол. Василій III і Мехмед-Ґерай І бачили там свого ставленика. Поки був живий казанський хан Мехмед-Емін, Московська держава та Кримський ханат мали змогу більш-менш спокійно обходити це слизьке для обох сторін питання. Смерть же підстаркуватого Мехмед-Еміна в грудні 1518 р. відкрила шлюзи відкритої боротьби за Казань.

Першим почав діяти московський уряд. У березні 1519 р. до Казані було відправлено касимівського царевича Шах-Алі в супроводі московських військ. Мехмед-Ґерай І, зайнятий боротьбою з опозицією, яку до того ж підтримувала могутня Османська імперія, не мав змоги перешкодити московським діям і мусив мовчки спостерігати за подіями на середній Волзі. Це, однак, не означало його відмови від планів щодо поширення впливу на Казань. Хан, імовірно, збирався виграти час, остаточно придушити опозицію і знайти союзників. Зрозуміло, що в цих умовах першим, на кого Мехмед-Ґерай І міг опертися в своєму протистоянні з Василієм III і Селімом І, був саме Сигізмунд І.

Король, який тільки в грудні 1519 р. попереджав литовських урядовців про наміри кримців спільно з росіянами захопити Київ, радісно зустрів Войсала. Але, тверезо оцінивши політичну обстановку, що склалась у ханаті, Сигізмунд І не збирався поступатися власними позиціями. У своїй відповіді від 13 грудня 1519 р. він дорікав хану за минулорічні напади його синів і прямо писав, що не погоджується зі звинуваченнями Мехмед-Ґерая І. Король вимагав, аби кримці повернули полон, захоплений Богатир-Ґераєм. Що ж до пропозиції миру, то Сигізмунд І погоджувався відновити минулорічні угоди й направити до Кіркора посольство з упоминком за умови прибуття до Києва Ханських послів: «І коли ти, брат наш [Мехмед-Ґерай І], тих послів своїх до Києва к тому року захочеш прислати, то вже буде початок твого до нас братерства і приязні». У наступному посланні від 1 березня 1520 р. королівський тон був більш суворим. Відповідаючи на запит хана про виплату чотирирічних упоминок, що їх заборгували Криму Велике князівство Литовське і Польська Корона, Сигізмунд І перерахував збитки, які завдали цим державам татари, і дав зрозуміти Мехмед-Ґераю І, що це він винен королю, а не король йому. На завершення свого листа Сигізмунд І знову нагадав ханові про його послів, при цьому королівський великий посол із річним упоминком мав вирушити до Криму тільки після прибуття татар до Києва. Тоді ж було дано відповідь і Богатир-Ґераю на його два листи. Царевич, пишучи, що свого часу відвернув кримців від нападу на Литовське князівство й Корону Польську й за це отримав через ханського посла Августина 1000 золотих від короля, вимагав, аби йому тепер ці гроші «вперед на кожний рік... давали». Сигізмунд І відповів, що платити не повинен. Єдине, про що може йти мова, то це про разові подарунки за умови, якщо Богатир-Ґерай свого батька «на все наше добро буде приводити і нам сприяти та справу нашу в усьому стерегти».