Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 127

У Криму Сокаль сприйняли як видатну перемогу, чим вона, по суті, й була для Орди. Вже давно кримцям не щастило знищити головне військо Польщі. Степовики з помпезністю привезли до Кіркора трофейну зброю. Тут треба відзначити цікаву деталь: татари й росіяни сприйняли Сокаль як розгром передусім князя К. Острозького. Взагалі складається враження, ніби для Кіркора й Москви важливішим було не стільки знищення польських військ, скільки поразка такого полководця, як князь Костянтин, причому справжня роль Острозького в битві або не бралася до уваги, або взагалі не була відома росіянам.

У Кримському ханаті під впливом перемоги серед татарської знаті домінували думки про повторний наступ на Литву й Корону Польську. Турбуючись про оборону Литовського князівства, король наказував раді панів, аби «ваша милість мислили про оборону і наспіжовання замків його милості українних — Києва, Полоцька, Вітебська» та інших. Крім цього, литовські урядовці повинні були подумати «про забезпечення служебних, які на замках українських мешкають, про оплату тих, які із землі уходять, і теж о старую оплату, який рік положен на Різдво». Також рада панів мала подбати про наймання «тисячі коней і дворян на пенязі прийняли й по українних замках розложили там, де їх м(и)л(о)сті» вирішать за потрібне. Також Сигізмунд І наказував литовським урядовцям добре слідкували за Ших-Ахматом. Загалом же король вимагав у Великого князівства Литовського за його відсутності від зовнішніх ворогів «безпечні були». Сигізмунд І повідомляв, що вже послав воякам київського гарнізону «тисячу вісімсот золотих: половину готовими пенязями, половину сукнами; а на жито в Київ двісті кіп грошей».

У Польщі теж намагалися швидко відновити оборону українських земель, проте з низки причин не так вдало, як у Литовському князівстві. Король із польськими сенаторами одразу після Сокальської битви негайно почали вживати заходів щодо забезпечення захисту краю. У Польщі було видано накази щодо набору трьох тисяч вояків. Крім цього, в Сандомирі було скликано сейм, на який Сигізмунд «сам своєю головою рушив, будучи в надії відворот тому поганству в панство наше і, Бога взявши на допомогу, хотіли їм отпор чинити». Шляхта погодилася на новий податок задля набору війська. Але при цьому не поспішала давати гроші, тому вже на найняті за позичені гроші війська потрібно було шукати нові варіанти позичок для подальшої виплати жовнірам. До того ж у цей час почався військовий конфлікт Польщі з Бранденбургом, внаслідок чого, як писав Сигізмунд литовській раді панів наприкінці листопада 1519 р., «служебних і суму немалую на пенязі прийняли и там уже [на північному кордоні] наперед до замків наших послали». Зрозуміло, що за таких умов чисельність найманих військ на українських землях Корони Польської не могла бути великою і оборона краю, як завжди, лягала на плечі місцевого населення.