Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 126

У липні 1519 р. сорокатисячне військо Кримського ханату атакувало Волинь. Не затримуючись там надовго, воно перейшло Південний Буг і почало плюндрувати землі Галичини. Деякі загони степовиків сягали навіть Вісли. На перехоплення нападників поспішив князь Костянтин Острозький із волинцями, приєднуючи до себе дорогою загони подільської і галицької шляхти. За королівським наказом до литовського гетьмана надійшло й коронне військо, розташоване на Поділлі. Об’єднані війська розташували свій табір над Південним Бугом, неподалік від міста Сокаль. На протилежному березі річки розкинули свій кіш татари. Враховуючи чисельну перевагу ворога, Острозький пропонував не вступати у відкриту битву, а, використовуючи перевагу в стратегічній рухливості союзного війська, бо татари були переобтяжені великим обозом і полоном, нав’язати кримцям маневрову війну — атакувати їх на переправах або вночі під час стоянок тощо. Проте керівники польських підрозділів, звинувачуючи литовського гетьмана в нерішучості, виступали за генеральну битву. Князь Костянтин, не маючи можливості переконати своїх опонентів у власній правоті, пропонував хоча б не переходити річку, а, використовуючи сильну позицію союзного табору, дочекатися підходу підкріплень (вже на підході був молдавський кінний полк із 600 вояків, Я. Творовський, який вів 500 кіннотників, та поспішали на допомогу загони волинської шляхти). Польське військове керівництво, не маючи можливості переконати старого вояка, вирішило самостійно атакувати степовиків, не чекаючи підмоги. 2 серпня 1519 р. хоругви коронного війська, перейшовши Південний Буг, розпочали наступ на татарські бойові порядки. Кримці, очолювані Богатир-Ґераєм, застосували свою класичну тактику. Спочатку степовики, вдаючи відступ, заманили жовнірів на територію спаленого Сокаля. Там коронна кіннота, потрапляючи, за словами Михалона Литвина, у провали погребів, ям і підземних ходів, зруйнувала й без того розтягнуті власні бойові порядки. Цим одразу скористалися кримці, які раптовою атакою оточили хоругви союзників. Від повного знищення жовнірів врятував К. Острозький, який зі своїми волинцями прикривав тил. Литовський гетьман, об’єднавши навколо себе загони подільського воєводи Мартина Камінецького, королівського маршалка і львівського старости Станіслава Ходецкого та інших недобитків, пробився через татарське військо та сховався у Сокальському замку. Катастрофа була очевидною. Втрати союзників навіть за найнижчими обрахунками становили 1200 шляхтичів, не рахуючи пахолків, причому багато із загиблих були представниками знатних польських родин: Гербурти, Фірлей тощо. Коронне військо фактично перестало існувати.