Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 124

Успіхи зміцнили зовнішньополітичну позицію Великого князівства Литовського, внаслідок чого воно переходить до наступу — спочатку проти Московської держави, а потім і проти Криму. В останньому боротьба між Мехмедом і Ахматом Ґераями на початку 1519 р. досягла свого апогею. Московський посол писав, що Ахмат-Ґерай виступив проти свого коронованого брата, почав збирати сили навколо Очакова, а до османів відправив по допомогу свого сина Геммет-Ґерая. Фіналом цієї міжусобиці було вбивство Ахмат-Ґерая. Користуючись тим, що кримці, які кочували на дніпровських улусах, втратили свого керівника, а хан ще не встиг повністю їх підпорядкувати, з Черкас під Очаків посилаються українські козаки, де останні, як пізніше скаржився хан, «улуси й городи наші погромили, багатьох людей наших побили, коней і овець стада, багато лиха вчинили». Розмах військової акції козаків вказує як на їх велику чисельність, так і на ретельну підготовку походу. Казимир Пуласький вважав, що мова йшла про похід Лянцкоронського 1516 р. Але вчений помилявся, бо в королівських листах до хана від 13 грудня 1519 і 1 березня 1520 р. прямо вказується на 1519 рік: «а надто ще сього літа», на противагу походу Лянцкоронського, що відбувся раніше. Цікаво, що уряд Сигізмунда І, констатуючи козацькі походи як факт, не збирався при цьому виправдуватися за них. Причина цього, як на нашу думку, полягає не тільки в тому, що українські вояки діяли якщо не за вказівкою, то принаймні за мовчазної згоди уряду. Справа в тому, що, хоча Велике князівство Литовське і втратило в останній третині XV ст. землі в пониззі Дніпра, офіційно ніколи цього не визнавало, а тому татарські міста Очаків та Іслам вважалися у Литовській державі незаконно збудованими на її власній території фортецями, а значить, і походи підданих Литовського князівства були, так би мовити, «легітимними». Крім того, неподалік Очакова в Хаджибеєвському лимані добували сіль, яку з давніх-давен українські уходники вивозили на ринки Литви й Польщі. Обкладання податками «чумаків» було важливою частиною доходів кримської скарбниці. У той же час литовські піддані намагалися уникнути цього. Матвій Меховський писав, що нерідко траплялися випадки, як візників солі захоплювали в полон татари з Очакова разом із 200—300 возами. Таким чином козацькі напади в цей регіон розхитували контроль кримців над соляними промислами. Через кілька років хан уже прямо називає візників солі козаками.