Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 126

– О, так, міс Марпл, я щось можу зробити для вас?

– Я думаю, чи не могли б ви допомогти мені в одному маленькому питанні? Ідеться про день свята, коли померла бідолашна місіс Бедкок. Якщо я не помиляюся, то ви стояли зовсім близько від Марини Ґреґ, коли прийшли містер і місіс Бедкок.

– Так, так, я прийшов якраз перед ними. Такий трагічний день.

– Атож, трагічний. І якщо я добре пам’ятаю, то місіс Бедкок почала розповідати міс Ґреґ, що вони зустрічалися раніше на Бермудах. Вона тоді лежала хвора, однак встала з ліжка, щоб зустрітися з міс Ґреґ.

– Так, так, я пам’ятаю.

– А ви пам’ятаєте, чи сказала тоді місіс Бедкок, від якої хвороби вона страждала?

– Здається – дайте-но мені трохи подумати – то був кір, власне, навіть не кір, а його різновид – краснуха, хвороба значно менш тяжка. Деякі люди навіть не відчувають її. Я пригадую, як моя кузина Керолайн…

Міс Марпл урвала спогади вікарія про кузину Керолайн, твердо сказавши: «Дуже дякую вам, вікарію» і поклавши слухавку.

На її обличчі з’явився вираз благоговійного жаху. Одна з великих таємниць Сент-Мері-Мід була в тому, чому вікарій запам’ятав саме те, що треба, тоді як не випадало сумніватися, що він забув про безліч інших речей.

– Таксі приїхало, моя люба, – сказала міс Найт, забігши до кімнати. – Машина дуже стара й не зовсім чиста, я сказала б. Мені дуже й дуже не до вподоби, що ви поїдете в такому бруді. Ви можете схопити там яку-небудь вірусну інфекцію.

– Пусте, – сказала міс Марпл.

Вона поправила на голові капелюх і, застебнувши свого літнього плаща, вийшла до таксі, яке вже чекало на неї.

– Доброго ранку, Робертсе, – сказала вона.

– Доброго ранку, міс Марпл. Ви сьогодні рано встали. Куди вас відвезти?

– Ґосінґтон-Хол, будь ласка, – сказала міс Марпл.

– Я ліпше поїду з вами, гаразд, моя люба? – сказала міс Найт. – Мені знадобиться лише хвилина, щоб скинути пантофлі і взути черевики.

– Ні, дякую, не треба, – твердо відказала міс Марпл. – Я поїду сама. Рушайте, Інч. Я хотіла сказати – Робертс.

Містер Робертс дав газ, при цьому промовивши кілька слів:

– До Ґосінґтону, ви кажете. Сьогодні там відбулися великі зміни, та й не лише там. Усе будують і будують. Ніколи не думав, що ця діяльність пошириться й на Сент-Мері-Мід.

Коли приїхали до Ґосінґтону, міс Марпл подзвонила й попросила покликати містера Джейсона Рада.

Наступник Джузеппе, літній чоловік, що не дуже твердо стояв на своїх ногах, висловив сумнів.

– Містер Рад нікого не приймає без попередньої домовленості, мем. А тим більше сьогодні…

– Я не домовлялася з ним про зустріч, – сказала міс Марпл. – Але я зачекаю, – додала вона.

Вона рішуче пройшла повз нього в хол і сіла в крісло.

– Боюся, цього ранку у вас нічого не вийде, мем.

– У такому разі я чекатиму до полудня, – сказала міс Марпл.

Новий дворецький розгублено відійшов. Незабаром до міс Марпл підійшов молодий чоловік. Він мав приємні манери й веселий голос із легким американським акцентом.

– Я вже вас бачила, – сказала міс Марпл. – У Новому Кварталі. Ви запитували в мене, як знайти Бленгайм-клоз.