Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 124

– Ви цілком серйозно, Черрі?

– Так, серйозно й навіть дуже серйозно. Ми з Джимом багато про це говорили. Джим допомагав би вам по господарству – адже він уміє слюсарювати й теслярувати, а я доглядала б вас не гірше, аніж ваша міс Найт. Я знаю, ви вважаєте, що я іноді роблю все абияк, але я вмію застеляти ліжка, прати білизну, та й готую досить-таки непогано. Учора ввечері зготувала бефстроганов, і мені це було зовсім неважко, бігме, зовсім неважко.

Міс Марпл подивилася на неї пильним поглядом.

Черрі здалася їй веселим кошеням – бадьорість і радість життя били з неї фонтаном. Міс Марпл ще раз подумала про вірну Флоренс. Вірна Флоренс, звичайно, доглядала б дім набагато краще (міс Марпл не дуже повірила обіцянкам Черрі). Але їй було вже років шістдесят п’ять, а може, і більше. І чи захоче вона покинути власний дім? Може, вона й погодилася б на це з відданості міс Марпл. Але чи їй, міс Марпл, потрібні жертви, принесені на вівтар відданості їй? Чи вона вже не страждає через те, що міс Найт попри власну хіть вирішила зберігати вірність своєму обов’язку?

Зате Черрі, хоч і не відзначається великою вправністю в домашній роботі, щиро прагне оселитися тут, разом із нею. І вона володіє якостями, які в цю мить здавалися міс Марпл надзвичайно важливими.

Теплотою серця, життєрадісністю і глибокою цікавістю до всього, що відбувається.

– Звісно, я не хочу, – сказала Черрі, – постійно стовбичити за спиною міс Найт.

– Нехай тебе не турбує міс Найт, – сказала міс Марпл, ухваливши своє рішення. – Вона поїде до жінки, яку звуть леді Конвей і яка живе в готелі «Ландудно» – і це буде для неї великою радістю. Нам доведеться багато чого залагодити, Черрі, і я хочу поговорити з твоїм чоловіком – але якщо ти справді вважаєш, що будеш тут щасливою…

– Нам тут буде дуже добре, – сказала Черрі. – І, повірте, я докладу всіх зусиль, щоб усе робити як слід. Я навіть можу відмовитися від порохотяга й прибирати дім із віником та совком, якщо ви так мені скажете.

Міс Марпл засміялася – її вразила готовність Черрі піти навіть на цю велику жертву.

Черрі знову взяла в руки тацю зі сніданком:

– Мушу поквапитися. Я сьогодні прийшла сюди трохи запізно, почувши про нещасного Артура Бедкока.

– Артура Бедкока? А що з ним сталося?

– А ви не чули? Його забрали в поліцію. Попросили «прийти й допомогти в їхньому розслідуванні», а ви знаєте, що це означає.

– Коли це сталося? – запитала міс Марпл.

– Сьогодні вранці, – сказала Черрі. – Я думаю, – додала вона, – вони викликали його тому, що колись він був одружений із Мариною Ґреґ.

– Що ви кажете? – міс Марпл знову сіла у своєму ліжку. – Артур Бедкок був колись одружений із Мариною Ґреґ?

– Так розповідають, – сказала Черрі. – Ніхто не мав про це найменшого уявлення, поки містер Апшо не поділився тими чутками й плітками, які він чув, коли їздив до Штатів – він там був раз або двічі у справах своєї фірми. Вони одружилися дуже давно, ще до того, як вона почала свою кар’єру. Вони жили разом лише протягом року або двох, а потім вона виграла конкурс на головну роль у фільмі, і такий чоловік для неї вже не годився, тож вони взяли одне з тих легких американських розлучень, і він просто злиняв, зник із її життя, як то кажуть. Він належить до чоловіків тієї породи, яких дуже легко позбутися, Артур Бедкок. Він не протестував, не робив скандалу. Просто змінив прізвище й повернувся до Англії. Це було дуже давно. Власне, яке це має значення тепер? Проте поліція думає інакше, от вони й узялися за нього.