Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 125

– Ой, ні, – сказала міс Марпл. – Ой, ні. Цього не можна допустити. Якби я тільки знала, що мені робити. Дай-но подумаю. – Вона знаком погукала Черрі. – Заберіть тацю, Черрі, і покличте міс Найт, я встаю.

Черрі підкорилася. Міс Марпл одяглася, злегка плутаючись пальцями в одязі. Вона вельми дратувалася, коли її опановувало збудження. Вона саме застібала ґудзики на сукні, коли увійшла міс Найт.

– Ви мене кликали? Черрі сказала…

Міс Марпл рішуче урвала її.

– Зателефонуйте до Інча, – сказала вона.

– Пробачте? – перепитала розгублена міс Найт.

– Зателефонуйте до Інча, – повторила міс Марпл. – Нехай він негайно подасть машину.

– А, зрозуміла. Ви говорите про таксі. Але його звуть Робертсом, чи не так?

– Для мене він Інч і назавжди залишиться Інчем, – сказала міс Марпл. – Але зателефонуйте йому, хоч би як його звали. Нехай негайно приїде.

– Ви хочете, щоб він покатав вас трохи?

– Викличте його – і не баріться, – сказала міс Марпл. – Прошу вас – покваптеся.

Міс Найт подивилася на неї із сумнівом, проте виконала розпорядження.

– Ми добре себе почуваємо, чи не так, моя люба? – стривожено запитала вона.

– Ми обоє почуваємося добре, – сказала міс Марпл, – а я – особливо добре. Бездіяльність ніколи мені не пасувала, не пасує й тепер. Практична активність – ось чого мені давно бракувало.

– Місіс Бейкер сказала щось таке, що засмутило вас?

– Ніщо мене не засмутило, – сказала міс Марпл. – Я почуваюся дуже добре. Я сердита на себе за свою дурість. Але сьогодні вранці, Богу дякувати, я почула від доктора Гейдока натяк, якого мені бракувало. Але чи пам’ятаю я його точно? Де мій медичний довідник?

Вона відтрутила міс Найт убік і твердою ходою спустилася сходами. Вона знайшла потрібну їй книжку на полиці у вітальні. Розгорнувши її, подивилася на алфавітний покажчик.

– Сторінка двісті десята, – прошепотіла вона, відкрила книжку на цій сторінці, почитала трохи, а тоді задоволено кивнула головою.

– Дивовижно, – сказала вона. – Дивовижно цікаво. Навряд, щоб коли-небудь хтось до цього додумався б. Я й сама не додумалася, поки, так би мовити, не збіглися дві події.

Потім вона похитала головою, і легка зморшка утворилася між її очима. Якби лишень там був хтось…

Вона повторила подумки кілька розповідей, які їй переказали, про ту конкретну сцену…

Її очі розширилися – так напружено вона думала. «Хтось був – але чи буде з нього якась користь, – подумала вона. – Вікарій – що з нього візьмеш?» Проте вона набрала номер.

– Доброго ранку, вікарію, це міс Марпл.