Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 122
Агата Крісті
Він підвівся на ноги.
– Ну, гаразд, – сказав він. – Мені нема чого тут робити. У вас вигляд цілком здорової жінки. Я не стану гаяти час, міряючи ваш тиск, мацаючи ваш пульс або ставлячи вам запитання. Ви процвітаєте на місцевому збудженні й місцевих проблемах, навіть якщо вам не вдається запхати носа всюди, куди вам хочеться. До побачення, я тепер мушу йти й навідати кількох своїх реальних хворих. Серед своїх постійних пацієнтів я маю від вісьмох до десяти випадків краснухи, з півдесятка коклюшів і одну підозру на скарлатину.
Доктор Гейдок вийшов, гримнувши дверима, але міс Марпл сиділа насуплена… Щось він таке сказав… А що, власне? Навідати пацієнтів… якісь звичайні сільські захворювання…сільські захворювання? Міс Марпл рішуче відсунула свій сніданок убік. Потім зателефонувала місіс Бентрі.
– Доллі? Це Джейн. Я хочу щось тебе запитати. Слухай мене уважно. Чи правда, що ти сказала інспекторові Кредоку, ніби Гізер Бедкок розповіла Марині Ґреґ довгу й плутану історію про те, як вона хворіла на вітрянку і встала з ліжка попри свою хворобу, і пішла, щоб побачитися з Мариною й узяти в неї автограф?
– Так, це приблизно мої слова.
– Вона хворіла на вітрянку?
– Атож, на щось подібне.
– А ти певна, – міс Марпл затримала подих, – що вона не назвала свою хворобу коклюшем?
– Коклюшем? – здивовано запитала місіс Бентрі? – Звісно, ні. Їй не треба було б пудрити обличчя, якби в неї був коклюш.
– Розумію. То ось що тебе наштовхнуло на думку про вітрянку. Те, що вона згадала про необхідність напудрити обличчя?
– Знаєш, вона зробила на цьому особливий наголос, бо вона була не з тих жінок, що схиблені на макіяжі. Але, думаю, ти маєш рацію. То була не вітрянка… Можливо, кропив’янка.
– Ти так говориш тільки тому, – холодно промовила міс Марпл, – що одного разу в тебе самої була кропив’янка й ти не змогла піти на весілля. Ти безнадійна, Доллі, цілком безнадійна.
І вона з грюкотом опустила слухавку на телефон, урвавши здивований протест місіс Бентрі: «А до чого тут її хвороба, Джейн?»
Міс Марпл чмихнула, немов чимось обурений кіт, так нерідко чмихають жінки, коли їх опановує почуття невдоволення. Її думки повернулися до свого домашнього комфорту. Вірна Флоренс? Чи можна буде умовити вірну Флоренс, цього гренадера колишнього війська покоївок, покинути свій затишний будиночок і знову повернутися в Сент-Мері-Мід – доглядати свою найпершу пані? Вірна Флоренс завжди була дуже їй віддана. Але вірна Флоренс також дуже любить свій власний дім. Міс Марпл роздратовано похитала головою. Веселе тук-тук-тук пролунало за дверима. І на вигук міс Марпл: «Прошу, заходьте!» увійшла Черрі.
– Я прийшла забрати вашу тацю, – сказала вона. – Що сталося? Ви чимось засмучені, чи не так?
– Я почуваюся такою безпорадною, – сказала міс Марпл. – Старою й безпорадною.
– Не переживайте, – сказала Черрі, забираючи тацю. – Ви перебуваєте дуже далеко від старечої безпорадності. Якби ви тільки знали,
