Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 119

– Я знаю. Але мені потрібні саме варіації. Сподіваюся, вони допоможуть нам.

– Я не знаю, як саме, – сказав Дермот, – хоч ви, можливо, і знаєте. Ваша подруга – місіс Бентрі – була, либонь, найбільш переконана в тому, що запам’ятала їх точно. Я ношу із собою багато своїх записів, стривайте-но.

Він дістав із кишені невеличкого записника й зазирнув у нього, щоб освіжити свою пам’ять.

– Точні слова в мене тут не записані, – сказав він, – але я зробив приблизний запис. Місіс Бедкок була дуже весела, можна сказати, лукава й задоволена собою. Вона сказала щось подібне до: «Я не можу виразити словами, яка це щаслива для мене нагода. Ви, звісно, не пам’ятаєте, але чимало років тому на Бермудах я підвелася з ліжка, хоч у мене була вітряна віспа, прийшла побачитися з вами, і ви дали мені автограф, і то був один із найщасливіших днів у моєму житті, якого я не забуду ніколи.

– Розумію, – сказала міс Марпл. – Вона назвала місце, але не назвала дати, так?

– Так.

– А що сказав Рад?

– Джейсон Рад? Він сказав, що місіс Бедкок сказала його дружині, що вона підвелася з ліжка, у якому лежала з грипом, і прийшла зустрітися з Мариною, і досі зберігає її автограф. Його розповідь була значно коротшою, аніж розповідь вашої подруги, але зміст був той самий.

– Він згадав про час і місце?

– Ні. Не думаю, що він про це згадав. Якщо не помиляюся, то він сказав, що це було приблизно років десять або дванадцять тому.

– Зрозуміло. А що розповів містер Бедкок?

– Містер Бедкок сказав, що Гізер була надзвичайно збуджена, і її змагало бажання побачити Марину Ґреґ, і вона, мовляв, розповіла йому, що ще дівчиною, коли була хвора, підвелася з постелі, пішла на зустріч із Мариною Ґреґ і одержала від неї автограф. Він не вдавався до подробиць, і це, певно, було ще до їхнього одруження. Мене здивувало, що він надавав тій події дуже мало ваги.

– Розумію, – сказала міс Марпл. – Так, я розумію.

– І що ви розумієте? – запитав Кредок.

– Розумію не так багато, як мені хотілося б, – чесно призналася міс Марпл. – Але я маю відчуття, що якби я знала, навіщо вона зіпсувала свою нову сукню…

– Хто – місіс Бедкок?

– Так. Це здається мені чимось дуже дивним, чимось досі нез’ясованим… Господи, яка ж я, мабуть, дурна!

Міс Найт відчинила двері й увійшла, увімкнувши світло, коли входила.

– Я думаю, нам тут треба трохи світла, – весело сказала вона.

– Атож, ви правду кажете, міс Найт, – промовила міс Марпл. – Саме цього ми й потребуємо. Нам лише б трохи світла, і тоді все стане на свої місця.

Їхня розмова віч-на-віч, здається, закінчилася, і Кредок підвівся на ноги.

– Нам залишається прояснити тільки одне, – сказав він. – Ви повинні розповісти мені, який спогад із вашого дитинства хвилює вас саме тепер.

– Усі дражнять мене моєю прихильністю до спогадів, – сказала міс Марпл, – але мушу зізнатися, що в цю мить мені й справді пригадалася покоївка Лоринстонів.