Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 118

Дермот подивився на неї з легким зачудуванням.

– Я не думаю, – лагідно сказав він, – що мої або ваші розповіді про вбивства можуть надто схвилювати або шокувати міс Марпл. Я можу запевнити вас, моя люба міс Найт, що міс Марпл здатна дивитися на раптову смерть і злочини будь-якого різновиду з цілковитою незворушністю.

Він повернувся до вітальні, а міс Найт, щось обурено бурмочучи, посунула за ним. Поки пили чай, вона з підкресленою жвавістю обговорювала політичні новини, про які вичитала в газетах, і базікала на веселі, як їй здавалося, теми. Коли вона нарешті забрала тацю з порожніми філіжанками й зачинила за собою двері, міс Марпл зітхнула з полегкістю.

– Нарешті ми маємо трохи спокою, – сказала вона. – Іноді мені хочеться вбити цю жінку, але, сподіваюся, до такого не дійде. А зараз послухайте-но мене, Дермоте, я хочу розпитати вас про дещо.

– Про що саме? Розпитуйте.

– Я хочу знову дуже ретельно обміркувати, що саме сталося в день свята. Прийшла місіс Бентрі, а вікарій майже відразу за нею. Потім прийшли місіс і містер Бедкок, а на сходах у цей час були мер із дружиною, отой чоловік, якого звуть Ардвік Фен, репортер із мач-бенгемівської газети «Герольд і Арґус» і дівчина-фотограф Марґо Бенс. Ви сказали, що Марґо влаштувалася на сходах так, щоб знімати церемонію під певним кутом. Ви бачили якісь із тих фотографій?

– Я навіть приніс одну, щоб вам показати.

Він дістав із кишені фотографію, і міс Марпл прикипіла до неї поглядом. Марина Ґреґ і Джейсон Рад трохи позад неї з одного боку, Артур Бедкок із піднесеною до обличчя долонею й трохи збентеженим виглядом стояв далі позаду, тоді як його дружина тримала у своїх руках руку Марини, й, піднявши голову, щось говорила, звертаючись до неї. Проте Марина не дивилася на місіс Бедкок. Вона дивилася понад її головою, дивилася прямо в об’єктив фотоапарата або трохи ліворуч від нього.

– Дуже цікаво, – сказала міс Марпл. – Мені розповідали про те, яким був вираз її обличчя. Застиглий погляд. Атож, цей вираз добре його описує. Погляд приреченості, покірності долі. Хоч я не зовсім переконана, що це так. Тут ми бачимо радше параліч почуття, аніж страх перед невідворотністю долі. Вам так не здається? Я б не сказала, що то був страх, хоч без страху там, звичайно, не обійшлося. Він міг вас паралізувати. Але то був не страх. Я думаю, то був шок. Дермоте, мій любий хлопче, розкажіть мені, будь ласка, якщо у вас є відповідні записи, що саме сказала місіс Бедкок, коли вона зверталася до Марини Ґреґ у ту хвилину. Я знаю, про що там ішлося, але хотілося б знати, які саме слова там були сказані. Я думаю, ви записали їх у тому вигляді, у якому почули від різних людей.

Дермот кивнув головою.

– Так. Дайте-но мені пригадати. Мені про них розповідали ваша подруга, місіс Бентрі, потім Джейсон Рад, і, я думаю, Артур Бедкок. Як ви й кажете, слова були трохи різні, але їхній зміст був однаковий.