Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 100
Агата Крісті
– Філе, облиш це! Заспокойся! Це все вляжеться та забудеться.
– Ні. Це необхідно з’ясувати. Інакше Естер викинеться з вікна, а в Кірсті буде нервовий зрив. Лео вже нагадує сталактит. А бідолашна Ґвенда готова погодитися на роботу в Родезії.
– Яка різниця, що з ними станеться?
– Ти про те, що ніхто, крім нас, не має значення?
Його обличчя набуло суворого та сердитого вигляду. Мері здригнулася. Вона ніколи не бачила свого чоловіка таким. Вона зухвало глянула на нього.
– Чому я повинна піклуватися про інших? – запитала вона.
– Ти ніколи цього не робила, хіба ні?
– Не розумію, про що ти.
Філіп різко та глибоко вдихнув. Він відсунув тацю зі сніданком.
– Прибери це. Я більше не хочу.
– Але Філіпе…
Він нетерпляче відмахнувся від неї. Мері підхопила тацю і винесла її з кімнати. Філіп під’їхав до письмового столу. Тримаючи ручку в руці, він дивився у вікно. Відчував дивне пригнічення. Не так давно його переповнювало збудження. Тепер він почувався ніяково й неспокійно.
Але він опанував себе. Швидко списав два аркуші паперу. Потім відкинувся на спинку й замислився.
Це було правдоподібним. Це було можливим. Але не зовсім його задовольняло. Чи справді він на правильному шляху? У нього не було певності. Мотив. Бракує саме мотиву. Було ще щось, щось таке, що від нього вислизнуло.
Він схвильовано зітхнув. Із нетерпінням чекав на приїзд Тіни. Хай би вдалося все з’ясувати. Просто поміж себе. Треба лише цього. Щойно вони дізнаються – усі стануть вільними. Вільними від цієї задушливої атмосфери підозрілості та безнадії. Вони змогли б усі, крім одного, жити своїм життям. Вони з Мері повернуться додому…
Плин його думок зупинився. Збудження зникло. Він стикнувся із власною проблемою.
Його дружина… Міркуючи про свою дружину, він нібито бачив двох людей. Перша – це дівчина, з якою він одружився, русява, блакитноока, ввічлива та стримана. Та дівчина, яку він любив, дівчина, яка у відповідь на його підсміювання лише спантеличено глипала на нього. Його Поллі. Але була й інша Мері – тверда, як сталь, пристрасна, проте не здатна на любов; Мері, для якої не мав значення ніхто, крім неї. Навіть він був для неї важливим тільки через належність їй.
Йому згадався рядок із французького вірша:
І тієї Мері він не кохав. У холодних блакитних очах Мері проступала незнайомка – незнайомка, якої він не знав…
І він розсміявся із себе. Його охопив той нервовий запал, як і всіх інших у цьому будинку. Згадалася розмова з тещею про його дружину. Про милу маленьку русяву дівчинку з Нью-Йорка. Про той момент, коли дитина обхопила шию місіс Арґайл і вигукнула: «Я хочу залишитися з тобою. Я ніколи не хочу тебе покидати!»
Це ж була любов? І ще – це так не схоже на Мері. Чи може бути така різниця між дитиною і жінкою? Як важко, майже неможливо для Мері висловлювати любов, виставляти її напоказ?
