Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 110
Агата Крісті
– Коли я сказав «злочин на ґрунті пристрасті», – мовив Калґарі, – то мав на увазі саме те, що зазвичай так називають.
– Якщо ви про Ґвенду Вон і Лео Арґайла, – припустив Г’юїш, – то ми це обмірковували. Але це не те.
– Усе значно складніше, – заперечив Артур Калґарі.
Розділ двадцять четвертий
Коли Артур Калґарі приїхав до Сонячного Рогу, западав вечір – дуже схожий на той перший вечір тут. «Гадючий Ріг», – натискаючи на дверний дзвінок, подумав він.
Події наче відтворювали самі себе. Двері відчинила Естер. Її обличчя відображало ті самі відчайдушність і трагедію. Позад неї в холі він, як і колись, побачив спостережливу і підозріливу Кірстен Ліндстром. Історія повторюється.
А тоді картина здригнулась і змінилася. Підозра та відчай зникли з обличчя Естер. Його осяяла прекрасна й привітна усмішка.
– Ви, – сказала вона. – О, як добре, що ви прийшли!
Він узяв її за руки.
– Естер, я хочу зустрітися з вашим батьком. Він нагорі, у бібліотеці?
– Так. Так, він там із Ґвендою.
До них наблизилася Кірстен Ліндстром.
– Навіщо ви знову прийшли сюди? – осудливо мовила вона. – Подивіться, яких неприємностей ви завдали минулого разу! Подивіться, що з нами сталося. Життя Естер зруйновано, життя містера Арґайла зіпсовано. І дві смерті. Дві! Філіп Дюррант і маленька Тіна. І це все ваших рук справа – це все ви!
– Тіна ще не померла, – уточнив Калґарі, – а мені треба тут іще дещо зробити.
– Що вам тут робити? – Кірстен усе ще перегороджувала йому шлях до сходів.
– Я повинен завершити те, що почав, – пояснив Калґарі.
Дуже обережно він поклав руку їй на плече та трохи відсторонив. Потім піднявся сходами, й Естер пішла за ним. Він обернувся через плече та попросив Кірстен:
– Міс Ліндстром, ходімо з нами. Я хочу, щоб були всі.
У бібліотеці в кріслі біля столу сидів Лео Арґайл. Ґвенда Вон стояла навколішки перед каміном і дивилася на тліюче вугілля. Вона нібито здивувалася.
– Пробачте, що так непрохано, – перепросив Калґарі, – але, як щойно вже говорив, я прийшов, щоб закінчити те, що почав. – Він роззирнувся. – Місіс Дюррант досі в будинку? Я б волів, щоб вона теж була тут.
– Гадаю, вона прилягла, – мовив Лео. – Для неї це все дуже важко.
– Усе ж таки я б хотів, щоб вона була саме тут. – Він поглянув на Кірстен. – Чи не могли б ви піти по неї?
– Вона може відмовитися приходити, – буркнула Кірстен.
– Скажіть їй, – додав Калґарі, – що, можливо, вона матиме бажання почути дещо про смерть свого чоловіка.
– О, ну ж бо, Кірсті, – втрутилась Естер. – Не будь такою підозріливою і не намагайся всіх нас захистити. Не знаю, що скаже доктор Калґарі, проте ми всі повинні бути тут.
– Як вам буде завгодно, – відповіла Кірсті.
Вона вийшла з кімнати.
– Сідайте, – запропонував Лео. Він вказав на крісло з іншого боку каміна, і Калґарі сів.
– Докторе Калґарі, ви пробачите мені, – запитав Лео, – коли зараз я скажу, що жалкую, що ви взагалі тут з’явилися.
– Це несправедливо, – палко запротестувала Естер. – Це жахливо несправедливо так говорити.