Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 107

I

У готельному номері Артур Калґарі знову й знову перечитував свої нотатки.

Час від часу він кивав головою.

Так… Він рухався в правильний бік. Він припустився помилки, зосередившись лише на місіс Арґайл. У дев’яти випадках із десяти це було б правильним. Але зараз ішлося про той десятий випадок.

Він постійно відчував дію якогось невідомого фактора. Виокремивши й ідентифікувавши цей фактор, він розкрив би справу… У цій справі йому не давала спокою мертва жінка. Проте тепер зрозумів, що мертва жінка не була важливою. Тут могла би бути будь-яка інша жертва.

Він змінив точку зору, повернувся назад, до тієї миті, коли все це почалося. Одначе тепер перевів фокус уваги на Джеко.

Не просто на Джеко як на молодого чоловіка, несправедливо засудженого за злочин, якого він не скоював, а на Джеко як на людину. Чи був Джеко, за висловленням старого кальвіністського вчення, «посудиною, призначеною для знищення»? Йому дали шанс у житті, хіба не так? Доктор Макмастер вважав, що він належав до тих, хто народився, щоб помилятися. Жодне оточення не могло б допомогти йому чи врятувати. Цікаво, чи це правда? Лео Арґайл згадував про нього із поблажливістю, із жалістю. Як він його назвав? «Одна з помилок природи». Він поділяє сучасний психологічний підхід. Інвалід, а не злочинець. Що сказала Естер? «Джеко завжди був жахливою людиною!» Проста, дитяча заява. А що говорила Кірстен Ліндстром? Що Джеко не був хорошою людиною! Саме так. Не ангел! Тіна зізналась: «Я ніколи його не любила та не довіряла йому». Загалом вони ж усі між собою погоджувалися? Тільки його вдова мала зовсім інакший погляд щодо нього. Морін Клеґґ мала власну думку про Джеко: вона змарнувала час на нього. Вона підпала під вплив його шарму та не могла йому цього подарувати. Тепер, вийшовши заміж, вона поділяє бачення свого чоловіка, тож надала Калґарі конкретну інформацію про певні сумнівні угоди Джеко та методи, за допомогою яких він здобував гроші. Гроші…

У втомленій голові Артура Калґарі це слово ніби спалахнуло й затанцювало гігантськими літерами. Гроші! Гроші! Гроші! «Як лейтмотив опери», – подумав він. Гроші місіс Арґайл! Гроші, вкладені в трастовий фонд! Гроші зі щорічної ренти! Гроші, залишені її чоловікові! Гроші, отримані з банку! Гроші в шухляді комода! Естер, яка бігла без грошей до машини й отримала два фунти від Кірстен Ліндстром. Гроші, знайдені в Джеко, гроші, котрі, як він присягався, дала йому його мати.

Це все утворювало один візерунок, візерунок із несуттєвих деталей про гроші.

І, звісно, у цьому візерункові проступав той невідомий фактор.

Він подивився на годинник. Час зателефонувати Естер. Він узяв телефон і назвав номер.

Нарешті почув чіткий, трохи дитячий голос.

– Естер, із вами все гаразд?

– А, так, зі мною все добре.

Йому знадобилася мить або дві, щоб зрозуміти, на чому вона наголошувала. Потім у нього вихопилось:

– Що сталося?

– Філіпа вбили.

– Філіпа! Філіпа Дюрранта?

У Калґарі не вкладалось це в голові.

– Так. І Тіна. Та принаймні вона ще не мертва. У лікарні.

– Розкажіть мені, – звелів він.