Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 104

– Отже, він щось замислив? – підсумував Мікі. – Цікаво.

До Сонячного Рогу було недалеко. Коли вони дісталися туди, Мікі мовив:

– Тіно, ти йди. А я пройдуся трохи садом, дещо обміркую. Ну ж бо. Поговори з Філіпом.

Тіна почала:

– Ти ж не збираєшся… ти ж не…

Мікі засміявся.

– Стрибнути зі Скелі закоханих? Припини, Тіно, ти добре мене знаєш.

– Іноді, – зауважила Тіна, – мені здається, що тут ніхто нікого не знає.

Вона відвернулася від нього та повільно попрямувала до будинку. Мікі подивився їй услід, тримаючи руки в кишенях. Він спохмурнів. Потім обійшов будинок, замислено його оглядаючи. До нього повернулись усі його дитячі спогади. Отам височіла стара магнолія. Він безліч разів лазив по ній у вікно біля сходів. Он там був невеликий клаптик землі, на якій мав бути його сад. Не те щоб він аж так любив сади – йому завжди було цікавіше розбирати на деталі механічні іграшки. «Маленький майстер-ламайстер», – із легким подивом подумав він.

Що ж, насправді люди не змінюються.

ІІ

Зайшовши до будинку, Тіна в коридорі зустріла Мері. Мері здивувалася, побачивши її.

– Тіно! Ти приїхала з Редміна?

– Так, – відповіла Тіна. – Ти не знала, що я приїду?

– Я забула, – сказала Мері. – Мабуть, Філіп згадував про це.

Вона відвернулася.

– Я піду на кухню, – продовжила, – подивлюся, чи вже привезли «Овалтин». Філіп полюбляє випити його перед сном. Кірстен якраз несе йому каву. Йому кава подобається більше, ніж чай. Каже, що від чаю в нього розлад травлення.

– Мері, чому ти поводишся з ним, як з інвалідом? – запитала Тіна. – Він не зовсім інвалід.

В очах Мері зблиснула холодна злість.

– Тіно, будеш мати чоловіка, – відрізала вона, – то знатимеш, як саме чоловіки хочуть, щоб із ними поводилися.

Тіна м’яко перепросила:

– Вибач.

– Хай би вже вибратися із цього дому, – пробурчала Мері. – Перебування тут так шкодить Філіпові. Ще й Естер сьогодні повертається, – додала вона.

– Естер? – здивувалася Тіна. – Справді? А чому?

– Звідки мені знати? Учора зателефонувала та повідомила. Я не знаю, яким потягом вона приїде. Припускаю, що, як зазвичай, експресом. Комусь доведеться їхати до Драймута, щоб зустріти її.

Мері зайшла до кухні. Тіна на мить замислилася, а потім піднялася сходами. Уже на сходовому майданчику перші двері праворуч відчинилися, і з’явилась Естер. Угледівши Тіну, вона закліпала.

– Естер! Я чула, що ти повертаєшся, проте не сподівалася, що вже приїхала.

– Мене привіз доктор Калґарі, – пояснила Естер. – Я відразу пішла до своєї кімнати. Не думаю, що комусь відомо, що я вже тут.

– Доктор Калґарі зараз тут?

– Ні. Він просто висадив мене та поїхав до Драймута. Хотів там із кимось зустрітися.

– Мері не знає, що ти приїхала.

– Мері ніколи нічого не знає, – зауважила Естер. – Вони з Філіпом ізолювали себе від усього, що тут відбувається. Гадаю, батько та Ґвенда в бібліотеці. Здається, що все йде второваним шляхом.