Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 20

– Ну як ви там, ще животієте? – долетів до Макса голос Сергія.

Він здавався веселішим, ніж можна було очікувати. Складалося враження, ніби він учора взагалі не пив.

– Трясця вашій мамі, оце так гулянка! Я реально в щоці!

Далі пішло щось незрозуміле, а потім Максові вуха вловили довгоочікувані слова:

– Може, підемо кудись на каву? Хоча я й від сніданку не відмовився б.

Остап, розуміючи, що Макс усе чує, запитально зиркнув на приятеля. Той енергійно кивнув, і сусід відразу ж пристав на пропозицію.

– Нема питань. Давай хвилин за десять-п’ятнадцять десь біля входу.

Натиснувши відбій, Мафін жбурнув телефон на ліжко.

– Ну то що, збираймося?

На тому ця ранкова розмова закінчилася.

Мафін сьогодні здавався на диво небагатослівним. Зазвичай він вже як мінімум тричі поділився б із Максом своїми спогадами про вчорашнє, озвучив би плани на майбутнє, а ще, можливо, встиг би виказати жаль за тим, що на вчорашній вечірці не вдалося реалізувати. Наприклад, щодо якогось божевільного жарту. Однак похмілля давалося взнаки, тому обидва мовчки переодяглися в свіжі лахи й потягли ніби свинцем налиті ноги на перший поверх, до холу, де була призначена зустріч.

На сходах всюди кидалися в око сліди вчорашньої вакханалії. Обгортки й порожні коробки з-під крекерів, чипсів, сушених кальмарів, рибки й ще бозна-чого валялися оберемками. По кутках купчилися спустошені скляні й поліетиленові пляшки з-під пива, подекуди видніли невизначеного походження калюжі, а на третьому поверсі хтось, вочевидь уже добряче загашений, розбив дві пляшки червоного вина. Рештки скла хрускали під підошвами аж до першого поверху. На майданчику між третім і другим валялися чиїсь розірвані блакитні трусики, а поруч використаний презерватив.

Черговим по поверхах сьогодні не позаздриш. Передусім тому, що їм треба все це прибрати. У коменданта Корчинського, колишнього військового, такий гармидер зветься «реальним зальотом», і йому взагалі по цимбалах, хто чергував у гуртожитку напередодні, бо відповідальність за все, на його думку, мають нести сьогоднішні чергові. Чому? Тому що вони начебто не доклали належних зусиль, аби зупинити безлад, що чинився тут пізно ввечері. Логіка, певна річ, дивна, та сперечатися з нею – марна справа. Загальний досвід свідчив, що з Корчем – саме так між собою називали студенти коменданта,– як і з будь-якою військовою людиною, взагалі краще мовчати. Так і спокійніше, і безпечніше.

Сергій мешкав на третьому, однак дорогою до холу хлопці його не зустріли. Зрештою приятель спізнився більше, ніж на півгодини. Він дуже любив гарячу воду й гоління, що прибирало з обличчя сліди ненависної добової щетини, тому майже весь цей час простирчав під душем. Поки чекали, Сергієва карма під вагою Мафінових прокльонів і щирих побажань отримати якомога більше орального і анального досвіду провисла мало не до підлоги. Остап лютував, як торнадо.

Зустрівшись нарешті, ще трохи поматюкавшись і посперечавшись, змучена похміллям трійця здолала близько півкілометра від шостого гуртожитку й зупинилася перед дверима ресторанчика «Cat-n-roll». Той був улюбленою локацією більшості студентів, точніше – саме того прошарку, що не ліпив із себе богемне казна-що, хизуючись відвідинами модних кав’ярень на Кобилянській, а обирав те, що, так би мовити, «дешево й сердито».