Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 19

Щойно піднявшись із ліжка, Макс відразу ж схопився за скроні. У голові запрацював надто охочий до роботи коваль. Гупав отим своїм молотом так завзято, що у хлопця потемніло в очах. Через це він мало не втратив орієнтацію в просторі, однак за півтори-дві хвилини все ж таки оговтався і, обережно спираючись на стіну, посунув до вбиральні. Виходячи звідти, попри пекельний головний біль він подумав, що йому таки пощастило – він ще дещо тямить.

Теплі промені ранкового сонця наскрізь пробивали вікно їхньої з Мафіном кімнати – чотириста чотирнадцятої. День обіцяв бути погожим, і це добре, адже інтернет-синоптики одноголосно прорікали на найближчі три дні дощі. Точніше, навіть не дощі, а щось таке, що в Середньовіччі могло б вважатися «всесвітнім потопом». А шалена злива й відповідна похмурість небес аж ніяк не сприяють хорошому настрою, тим паче, коли в тебе таке важке похмілля, що мимоволі хочеться здохнути.

Вагаючись, що робити спершу, Макс вирішив дочекатися, коли його сусіда прийде до тями. Про навчання сьогодні точно треба забути, щонайменше про перші пари. Організму потрібен час, щоб переналаштуватися на нормальне функціонування, і цьому, до речі, могла зарадити міцна кава. Але тут постала проблема: каву треба готувати, а коваль у голові й не думав про відпочинок. Тому хлопець знову вмостився в ліжку й заплющив очі. Він намагався згадати події вчорашнього вечора, зокрема їхній шабаш у двісті сімнадцятій. Чому вони всі на це клюнули, і на біса воно взагалі було потрібно? Цього він не розумів, та, замислившись, почав потроху провалюватися в сон.

Десь на кордоні між реальністю й черговим сновидінням Макс відчув щось погане. І незчувся, як знову поринув у спогади й роздуми про батька, про шкільні роки, сповнені дошкулянь однокласників і старших хлопців, самотності й думок про самогубство, що, на його тодішню думку, здавалося найкращим вирішенням усіх проблем: просто піти, щоб нікому не заважати.

Головний біль помалу вщухав, і Макс нарешті заснув.

Наступного разу він розплющив очі о дев’ятій. Збудив його Мафін. Себто не він сам, а дзвінок мобільного, що розбудив обох. У трубці почувся голос Сергія Знайди, вчорашнього спільника по таємному збіговиську й Остапового дружбана з розряду «різнокаліберних». Так Макс називав тих, хто входив до Мафінового кола спілкування.

Їх дійсно було дуже багато, і всі вони належали до абсолютно різних прошарків студентства, бо Остап вважав себе істинним демократом і космополітом, тому й намагався бути другом всім без винятку. Усіх його приятелів Макс розділяв за калібрами згідно зі зменшенням значущості тієї чи іншої особи. Тим, яке місце в цій системі посідає він сам, хлопець ніколи не переймався. Що ж до Остапа, той завжди запевняв, що нібито спілкується з усіма на одному рівні, і Макса це влаштовувало.