Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 168

– А Богдан…– Остап мимоволі застогнав від пульсуючого болю.– Що з ним?

– Богдана немає,– посміхнувся Сашко.– І шукати його годі. Коли він вийшов із міськвідділу, я стежив за ним і не дозволив дістатися додому… А ти, як я розумію, намагався повісити на нього всіх собак?

– Дарина… Тільки не чіпайте її…

– Це вже не твоя справа,– кинув Кравич, недбало копнувши пораненого носаком у живіт.– А й справді,– він перевів погляд на Макса,– що робитимемо з Дарою? Вона ніби теж у нашому списку…

Макс не дав йому закінчити фразу. Він блискавично, єдиним суцільним рухом метнувся до столу, схопив Сашка за шию й з усієї сили вгатив його головою об стіну.

Хлопець, що не очікував нападу, не встиг бодай якось пом’якшити удар. На старих шпалерах лишилася червона пляма – кров з розсіченої шкіри.

Кравич, майже не при тямі, упав на коліна. Тим часом Макс схопив його ножа, на мить завмер, а потім із силою увігнав лезо в правий бік Сашка. На футболці одразу розпливлася багрова пляма. Не гаючи жодної миті, Макс черконув ножем себе по ребрах. Його обпекло, наче вогнем, та часу зважати на це не було…

Потім він швидко поскидав на підлогу все, що лежало на столі. Перекинув обидва стільці, а стіл відсунув від стіни й упер його в шафу під якимсь чудернацьким кутом.

Окинувши оком цей гармидер, він підхопив Остапа з підлоги й міцно обійняв, наче вони були найкращими друзями бозна-скільки років. Переконавшись, що на одязі хлопця залишилася його кров, Макс гидливо штовхнув Сікорського додолу. Вклавши в Мафінову правицю закривавлений ніж, він якомога сильніше стиснув його пальцями колодку, відкинув зброю подалі, випростався й щосили копнув колишнього приятеля ногою по голові…

Віддихавшись, Макс ще раз окинув кімнату уважним поглядом.

Сікорський перебував у нестямі. Сашко нерухомо лежав поруч. Макс присів навпочіпки й підніс долоню до його обличчя. Кравич ледве дихав, кров юшила з рани. Прохромлена печінка не залишала хлопчині жодних шансів. Ось-ось його життя урветься. Старший Брат з постера на стіні пильно наглядав за тим, що відбувалося.

«Добре,– подумав Макс, водночас вимикаючи і засовуючи до кишень закривавлених джинсів телефони Сашка та Остапа.– Тепер тільки дочекатися, поки Санчо Панса віддасть Богові душу,– і можна телефонувати на 102».

63

ДАРА. ЗАКОХАНИЙ ДЕМОН

Сирени патрульних автівок дівчина почула вже в ліжку.

Радіючи, що все повертає на краще, вона вклалася раніше, ніж звичайно. Та заснути все одно не змогла, а тому довго дивилася на стелю, де тіні гілок навколишніх дерев вели нескінченну гру зі світлом вуличного ліхтаря.