Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 166

– Хіба не ти підкинув мені легенду про Панночку, яку, швидше за все, сам і вигадав… Потім ти вбив Сергія. А згодом Лану. Далі…

– А далі був Савицький, так? – посміхаючись, перервав його Макс.

– Тут у мене лакуна,– чесно зізнався Остап.– Але я більш ніж упевнений, що в усьому винен ти. Це твоя помста за кривди з нашого боку.

– Чому я? Чому не Богдан? Тим більше, що він зник. Можливо, ховається, намагаючись уникнути відповідальності за скоєне? – Здавалося, що Макс просто блазнював.

– Я вважаю, що Богдан мертвий,– видихнув Остап.

– Ти вже багато разів помилявся. Отже й зараз можеш помилятися, хіба ні?

– Ні.– Відповідь Остапа прозвучала впевнено.– Цього разу – ні. Але я не знаю, що з цим робити… Чесно, не знаю. Але мусив тобі сказати про це, бо після розмови з твоєю матір’ю почав дещо розуміти. А ще…

У двері чотириста чотирнадцятої хтось негучно постукав.

Дара? Боже, дівчинко, як же ти невчасно!

Остап замовк. У цієї розмови не повинно бути свідків, це вкрай небажано. Він сподівався зрештою вивести Макса на чисту воду, однак дівчина могла сплутати всі його плани. І хтозна, як Макс поводитиметься в присутності Дари, адже їй взагалі не варто чути те, що зараз намагався викласти Остап…

Він встав із ліжка й відчинив двері. Його погляд зупинився, очі вражено розширилися, а наступної миті він зненацька відчув гострий, просто шалений біль у стегні. Той наринув так швидко, що хлопець мало не втратив рівновагу і йому довелося схопитися за одвірок.

На обличчі несподіваного гостя грала посмішка. Опустивши на секунду очі, Остап побачив, що той тримає в руці ножа, а ще встиг зауважити, що його старезні шорти швидко просякають чимось червоним.

Не витрачаючи слів, гість пхнув Остапа долонею в груди. Той відступив на крок, і водночас поранена нога відмовилася коритися. Хлопець упав на долівку.

Сашко Кравич увійшов до кімнати й щільно зачинив за собою двері.

62

РОЗПЛАТА

За вікном на повну міць грянула музика. Якийсь новітній хіт, чергова пісенька з тих, що миттєво робляться всюдисущими. Наразі вона, швидше за все, лунала з динаміків якогось авто, що зупинилося неподалік.

Ясні зорі, що звідси, із задушливого міського пекла, чомусь здавалися прохолодними, не віщували нічого доброго. Тільки одне – продовження спеки. Синоптики вже назвали це літо найгарячішим за останні півтори сотні років.

А ще цей пекельний вітер, що не вщухав навіть ночами. Одному з діджеїв місцевої радіостанції навіть спало на думку порівняти його з сироко – палючим вітром ураганної сили, що народжується в нетрях північно-африканських пустель, перетинає Середземне море, прихоплюючи із собою хмари пилу, і вдирається на південь Європи. Тоді годі шукати спасіння від всюдисущого пилу та спекоти. Усе це погано впливає на людей – у ті дні, коли дме сироко, вони відчувають слабкість, порушення сну, дратівливість, а дехто по-справжньому божеволіє. За переказами, у давні часи судді навіть не призначали покарання за злочини, скоєні під впливом сироко, вважаючи, що саме пекельний вітер позбавляє злочинців розуму й штовхає на шлях зла.