Читать «Терези» онлайн - страница 26

Проте такі довготривалі показники глюкози в крові можуть довести його до коми. Та їх це не хвилюватиме!

Кажете, контроль здійснюється на всіх фазах замкнутого циклу? Отже, все, що про вас кажуть, – правда? Ну, що ви – диктатор і самодур?..

Олександр жбурнув глюкометр об стіну свого дому. Стіні нічого не сталося, а апарат японської фірми «Ей енд Ді» розлетівся на цурки. Не перший і не останній…

Він хряснув дверима і вийшов на територію фірми. На полювання. Тому, хто потрапить зараз йому під руку, буде ой як непереливки!

6

Максим вийшов із кабінету юриста з дивним відчуттям. Наче ось-ось щось намацав, але так і не зрозумів, що саме…

Головний юрист фірми «Конвалія» дивився крізь скельця окулярів, а здавалося – крізь нього, і був у тому самому одязі, що й учора: тонкий коричневий светр, блакитна сорочка і коричневий галстук.

Вдома не ночував, чи що?

Анжела зробила ксерокопії його документів і дала головному на підпис.

– Олексій Лускувець давно мені радив вашу фірму, і я подумав, що треба погодитися.

Юрист поправив окуляри, ставлячи підпис на паперах.

– Олексій був хорошим працівником.

– Та не слухайте ви його! Щоб Олексій та й радив такого, як він? Не повірю!

Анжела фиркнула і сіла за сусідній стіл. Максимові сісти ніхто не пропонував.

– Ну чому ж, – знову поправив окуляри Костянтин Богданович. Кругле, як повний місяць, обличчя, залисини. Срібна каблучка на мізинці говорила, що він хотів хизуватися ще чимось, окрім окулярів і залисин. Головний юрист продовжив далі своїм незворушним тоном: – Я знаю, що Олексій був у шефа в п’ятницю і справді дав хороші рекомендації щодо Максима Гнатишина. Без рекомендацій сюди важко потрапити, ви ж знаєте, Анжело…

Анжела насупилась і зарилася в папери.

– Перепишете заяву вчорашнім числом і дасте шефу на підпис. Ласкаво просимо на фірму, – віддаючи йому диплом і паспорт, безбарвно мовив юрист.

– Стривайте, Лешек справді порадив шефові мене взяти? Чому Олександр Вадимович мені цього не сказав?

– Юначе, Олександр Вадимович говорить тільки те, що вважає за потрібне.

– Але це було перед його смертю! Може, в цих словах є якесь пояснення!

– Прошу вас так не хвилюватися, ми всі зворушені його смертю і…

– Ніхто тут не зворушений його смертю! Усі роблять вигляд, що це так, дрібниця, а головне – це замовлення, цікаво-що-робить-його-дівчина-зараз і хіба ви не знаєте, що він сам винен, бо був занадто добрий до всіх!

Максим відчув, що йому бракне повітря. Анжела і юрист дивилися на нього, не відволікаючись більше на свої папери.

Нарешті Костянтин Богданович Дудай зняв окуляри і потер перенісся, на якому відбився слід від дужки.

– Не мені вам розказувати, юначе, що це стадія шоку. Фірма шокована. І кожен переживає цей шок по-своєму.

Анжела розтулила рота, закрила його, а тоді здивовано прошепотіла:

– У Олексія була дівчина? Тут?

– Так кажуть…

Їй на очі навернулися сльози, і вона вибігла з кабінету. Юрист знову надів окуляри і поринув у свою кореспонденцію.

Максим потупцяв ще хвилю, а тоді пішов до кабінету шефа.