Читать «Терези» онлайн - страница 28

Аж тут один зі співвласників почав вести переговори з інвесторами за спиною інших. Отоді вперше і проявилися нюх і хватка Олександра Кондура, що безжально викреслив зрадника зі свого життя і з життя фірми. Частину території першого складу довелося здавати в оренду, але вони втрималися і навіть наростили товарообсяг.

Фармдистрибуція на початку нульових вимагала нової інфраструктури, щоб мати багато товару, але при цьому скоротити логістичні витрати, а це, у свою чергу, вимагало відкриття нових складів, а отже – значних капіталовкладень, яких друзі не мали. Довелося залучати інвесторів.

Цей період свого життя Олександр не любив згадувати, пошуки інвесторів для «провінційної» фірми заводили його в такі хащі, що він молився, аби вийти з них живим, але в тому плаванні з акулами викристалізувався його характер. І коли врешті-решт одна європейська фінансова структура придбала у них третину акцій – він відчув себе справжнім вовком фармбізнесу і з того часу вже не скидав обертів…

Зателефонувала дружина. Спитала, чи чекати його на обід. Мабуть, знайшла розбитий глюкометр. І прикидала, чого від нього ще чекати….

– Буду, обов’язково буду, – майже радісно відповів Олександр і приготував собі чергову дозу інсуліну «Лантус» фірми «Санофі» у шприц-ручці. Дружина здивувалася. Він посміхнувся. Спогади про минуле завжди діяли на нього заспокійливо.

Перед виходом поглянув на порожнє крісло для прохачів.

Той не потрапляє на гачок маніпулятора, хто сам пережив таке, що словами його не залякати…

Або…

Тихо причинив за собою двері й кивнув Алісі, мовляв, розслабся. Аліса теж здивувалася, аж олівець випав у неї з рук.

Або сам непоганий маніпулятор. Навчений цього з дитинства…

8

Аліса витягнула з сумочки – дорогої, між іншим, не те, що в інших! – пудреницю і провела пензликом по вилицях.

Непогано дібраний тон, гарна текстура, зморшки добре маскує, але… Щось відбувається на фірмі. Щось, що псує їй нерви, а цього не запудриш навіть дорогою косметикою!

От і шеф бігає, наче ошпарений. Ні, він ходить, як завжди, спокійний, наче лев, але ж вона бачить: щось гризе його зсередини. Хоч би не помер передчасно від тих гризот, поки вона собі життя нормальне не облаштує! Хоча… Може, новий шеф не буде таким скнарою?..

Аліса захлопнула пудреницю, кинула її разом із пензликом – дорогої, між іншим, фірми, а не ейвонівського розливу, як у інших, – до сумочки і підвелася з-за столу.

Хай там як, а звикати – якщо щось – до нового шефа важко, коли тут усе налагоджено і працює без збоїв. Поки що.

Обідня перерва давно минула, до закінчення робочого дня далекувато, отож треба пройтися до бухгалтерії, там є спеціально навчені люди, які знають усе про всіх. Час розпитати про молодика, який причепився до шефа і чогось від нього хоче.

Може, шантажист який?

Секретарка пошукала очима на столі аркуш, який шеф підписав і який мали забрати працівники бухгалтерії. У неї тепер з’явився привід вийти за двері. Аркуш до бухгалтерії вона принесе власноручно.

Вирішено. Заодно сумочку свою вигуляє, інакше навіщо вона такі бабки за неї відгрохала? Щоб у столі валялася?