Читать «Терези» онлайн - страница 15

Люди потроху розслаблялися. Він говорив з ними, як з рівними. Говорив довго, відверто і пристрасно. Від цього у підлеглих паморочилось у голові і вони готові були кидатися на амбразуру.

Не всі, ой, не всі.

– Складу дісталося найбільше. Правильно, Семене?

Керівник складу, лисуватий, білобрисий, зі світлими примруженими очима, воював з величезною своєю братією на всіх трьох поверхах і часто-густо був нею переможений.

Ще одна ревізія – і ти в мене полетиш, аж гай шумітиме.

Склад він залишив на закуску.

– Нам усім шкода нашого змінного Олексія, чудового хлопця, який, проте, вирішив піти у такий спосіб… – Семен розвів руками. – Ніхто не думав, що з ним таке може трапитись…

Для думання мізки потрібні, а їх у тебе зроду не було…

Але натомість Олександр сказав:

– Поговори з людьми. Усі поговоріть. Скажіть, що у кожного може трапитися проблема, але ви готові допомогти. До вас можна звертатись у будь-якій справі, всім ясно? Заспокойте людей…

– Як? – Головний айтішник – круглолиций, з відстовбурченими вухами, розвинутими руками і бритою головою, геть не схожий на класичних айтішників, – постукав ручкою по блокноті. – Керівник зміни, молодий хлопець, повісився у «холодильнику». Людям треба сказати правду – чому? Звичайні бла-бла-бла тут не допоможуть.

Олександр майже фізично відчув, як усі інші втягують голову в плечі. Тільки цьому віртуозу комп’ютерних програм дозволялося так розмовляти з шефом. Його «Оупен Офіс» була неперевершена. На фірмах конкурентів лікті кусали, бажаючи здобути таку просту і ефективну в користуванні програму. Якби комусь із них вдалося переманити цього спеца, фірмі «Конвалія» був би гаплик.

– Ти справді вважаєш, Євгене, що треба вишикувати моїх працівників у дворі і зачитати їм передсмертну записку цього ідіота? Ти гадаєш, що тоді розмови припиняться і всі візьмуться до роботи? Так?!

– Це принаймні буде чесно.

– А що, до речі, було в тій передсмертній записці? – ніби поміж іншим озвалася Ілона, єдина жінка на керівній посаді, з відділу роздрібного продажу. Ефектна білявка з довгими ногами і нігтями. Розумна як чорт. І тому небезпечна.

– А це не ваша справа, – нахилившись до неї через стіл, по складах відкарбував Олександр. – Ваша справа – мої аптеки. Затоварте їх по вуха, а записками хай займається міліція.

Не втримався-таки він у рамках свого хлопця. Довелося все ставити на свої місця. Жорстко і некоректно.

Дякуй, що на «ви»…

– А що зазвичай там пишуть? «У моїй смерті прошу нікого не винити», – захихотів керівник гуртового відділу, підлабузницьки виляючи хвостом. Маленький, щуплявий, з густою чорною шевелюрою і широкими бровами, що зросталися на переніссі.

– Дякую, Антоне, але допомоги мені не потрібно. Час працювати. Сезон закінчився, тому працювати доведеться вдвічі більше. Восени, дасть Бог, грип надійде, продажі зростуть, боржники заплатять, але до осені треба ще дожити, і якщо ви… – Олександр встав і сперся руками на стіл, бо раптом стало важко дихати, – якщо ви проґавите цей час, бо будете зайняті дурницями типу чиїхось передсмертних записок, – не чекайте потім поблажок. Я обіцяю вам тоді такий розбір польотів, що «холодильник» для вас виявиться раєм. Усім хорошого дня.