Читать «Терези» онлайн - страница 14

Інколи…

– Нагадаю вам, що взимку ми втратили контракт з «Пфайзером» через невиконані умови попередньої угоди, – Олександр кивнув у бік керівника відділу постачання – кремезного чоловіка з коротким сивим їжачком на голові та гладко поголеним підборіддям (такі підборіддя у книжках називають вольовими). – Я правий, Ігорю Олеговичу?

Той кивнув, кашлянув і знову кивнув. Мав проблеми з дружиною, коханкою, квартирою і донькою від першого шлюбу. Не дивно, що кількість вдалих контрактів з кожним роком зменшувалася.

– Але постачання обіцяє нам здобути контракт з «Берлін-Хемі», кращі умови з «Санофі» і «Новартісом» і розпочати переговори з «Польфармою». Я особисто беру це під свій контроль.

Ігор знову киває, не підіймаючи очей. Відчуває, що винен.

Останній раз я з тобою такий лагідний.

– Це дозволить нам підняти товарообіг у кожній з областей, а відповідно, і наші заробітки, так, Ігорю Олеговичу?

Тон, яким він вимовляв оте «Ігорю Олеговичу», мав показати усім, що поблажок не буде. Зазвичай він усіх називав на ти. Коли був добрий.

– Усе заплановано, Олександре Вадимовичу, до кінця року ми вийдемо на показники…

Олександр коротко ляснув долонею по столу. Усі принишкли.

Дякуйте, що не кулаком.

– Людям потрібні зарплати вже, а не до кінця року. Маркетологи не можуть накреслити план, бо ви не можете отримати цей контракт. У листопаді він має бути у мене на столі.

Коли він говорив про зарплату, то почувався таким собі лицарем на білому коні. Зарплата – це святе, любив він повторювати при кожній нагоді. От і тепер не втримався, знав, що наймані працівники тільки цього і чекають, а все інше їм по цимбалах…

– А зарплата – це святе. Я бачу і ціную вашу нелегку працю. Тому те, що мені довелося урізати цього місяця ваші зарплати на двадцять п’ять відсотків, означає, що я хочу зберегти людей і все недоплачене повернути кожному згодом, коли станемо на ноги: у бухгалтерії ведеться точний облік…

– Так-так, – підтакнув Андрій, худий, сутулий, завжди серйозний і неговіркий головний бухгалтер. У своєму жіночому царстві він був цар і бог і стояв за своїх горою. – У нас усе записано.

Молодець. Хоч я поставив би на місце твоїх дівок. Щоб знали, хто в домі хазяїн.

– Друге, що вибило нас із повсякденної роботи, це – зрив поїздки в Індію. Я плекав великі надії на цю поїздку. Минулого року ми привезли звідти домовленості про спільне будівництво заводу з виробництва пластикових виробів, ви це знаєте. Зараз проект на стадії пошуку земельної ділянки, ви знаєте, як у нас це складно. Є кілька варіантів: одні дорогі, інші – ще дорожчі. Я збирався обговорити фінансові нюанси. Досвід показав, що індуси – надійні партнери…

Хоч і олухи…

– Але головне – це вранішнє чепе, – Олександр уважно обвів усіх присутніх поглядом, відзначаючи кожну деталь, кожний не властивий тому чи іншому працівникові рух, емоцію чи вираз обличчя. Від напруги розболілася голова. Захотілося встати і піти, а не ублажати своїх переляканих працівників, щоб ті почали бодай щось робити, а не обсмоктувати вранішній трапунок. – Воно зачепило всіх. Збило нас з ніг. Змусило нас цінувати те, що в нас є. Сподіваюся, міліція не дуже всіх налякала? – виголосив він бадьорим голосом і першим розсміявся.