Читать «Терези» онлайн - страница 118

3

Олеся завершила розмову і, не прощаючись, вийшла з кав’ярні.

Хотілося якомога швидше на свіже повітря. І дихати хотілося на повні груди, і жити нарешті без снодійних і страшних сновидінь.

А ще хотілося побачити його.

Вона перетнула дорогу і підбігла до маршрутки.

…Коли рік назад Орк наздогнав її посеред залізничної колії, їй здалося, що життя закінчиться тут і зараз і більше нічого попереду не буде. І тоді вона побачила Макса. І надія знову повернулася до неї.

Макс нерішуче стояв біля насипу, а Орк махав йому шампуром, ходи, мовляв, потримаєш її, а потім і сам скористаєшся моментом.

І Макс підійшов. Був під дією наркоти і то водив поглядом за чимось невидимим, то смикався, то тупо витріщався на них.

Олеся зрозуміла, що проти них обох безсила, невимовна злість накотила на неї, вона закричала не своїм голосом, аж луна забилася в горах. Тоді вона і зірвала собі горло…

Чоловіки завмерли від несподіванки, і вона зуміла обома руками вхопити Орка за штанину і рвонути його на себе, а той, у свою чергу, вхопився за Макса, і вони попадали разом на колію. Олеся першою зірвалася на рівні ноги, але забула про загублену кросівку, гострий камінь впився у ступню, перед очима попливло, вона забарилася, проганяючи темряву… Ручища Орка вже нишпорили її тілом, і вона відчувала, що задихається від його обіймів…

Бал виявився звичайною пиятикою. Замок на горі – бутафорським будиночком. Туфелька – кросівкою. А принц…

Лють заповнить її в ту мить по вінця. Вона уздріє у своїй руці шампур. Пальці до болю стиснуть кручене залізо, і крізь них просочиться нагрітий прогірклий жир.

Олеся спочатку не зрозуміє, що сталося.

Орк хекнув, відпустив її, сплеснув руками, заточився і здивовано поглянув на шампур, який стирчав у нього із правого боку, трохи нижче ребер. Відтак спробував витягти його, закричав і сів на колію.

Макс смикнувся, схилив голову набік до піднятого плеча, тоді відмахнувся від чогось і побрів через насип до лісу. Потім вона взнає, що він завалився спати, не діставшись до бази. Просто у лісі біля стежки.

Олеся відчує щиколоткою, як завібрувала рейка…

Орк все-таки витягнув із себе шампур і тепер крутив його, закривавленого, в руках, розглядаючи з усіх боків.

– Там, – вказала вона рукою за поворот колії і закашлялася. Горло перехопила судома.

Орк підвів голову й уважно-уважно подивився на неї знизу вверх. Дивним таким поглядом, несподіваним.

Вона б ніколи не подумала, що наркомани можуть так дивитися. Як столітні старці.

– Печінка… – відповів він їй. – Я б мав померти від печінкової кровотечі. Усі так закінчують.

– Але там… – прохрипіла вона.

Він поглянув уперед, звідки вже явно вчувався звук швидкісного потяга.

– А в мене буде класна смерть! – і вишкірився червоними зубами. – Біжи! Не треба, щоб нас бачили разом.

– Але…

– Бігом! – і харкнув на шпали кров’ю. – Тобі ще треба їх усіх притиснути до нігтя… І не озирайся, бо приб’ю…

Коли Олеся побачила цю дивну криваву посмішку при світлі зірок – мурашки пробігли їй по шкірі. Вона одним рухом наділа кросівку і зірвалася з місця так швидко, наче за нею гналися вовки.