Читать «Блокбастер» онлайн - страница 58

Лише коли-не-коли хтось просто від нудьги міг стрельнути у бік ворога, на що Марко сердито лаявся і сварив товариша. Кожен з них після таких інцидентів боявся, що другий перерве спілкування, але невдовзі розмови поновлювалися. Наш Марко щиро привітав тезка з другою вагітністю дружини, на що противник відповів, що як буде син, то назве його Марком. Тільки не по батькові, а на честь другого Марка. Розпитували, як почуваються діти й дружини, що вони роблять, поки чоловіки на фронті, чи всього вистачає, щоб перезимувати, і чи планують після закінчення війни лагодити дах і робити центральне опалення.

Але після двох тижнів тиші в містечку, над яким лунали тільки перегукування двох Марків, один п’яний солдат звідти випустив довгу автоматну чергу в наш бік. Саме тоді, коли наш Марко підходив до свого звичного місця для розмови, кулі перетнули йому шлях. З того боку почувся Марків голос:

– Якого ти дідька лупиш? Ще в когось влучиш!

Іще одна довга черга скосила й того Марка – поранений у ногу, він упав на землю. Спалахнула стрілянина. Кулі свистіли з усіх боків, впивалися у стіни будинків, били шибки й шукали м’яса. Поранений Марко, скоцюрблений, лежав під лавкою біля входу в парк. Коли через півгодини стрільба нарешті стихла, Марко спробував відповзти, але куля снайпера пробила йому підошву. Наші намагалися дістатися до нього, та снайпер не давав підійти ближче, ніж на десять кроків.

Ситуація знову вийшла з-під контролю. На їхньому боці співали бойових пісень, святкуючи тимчасову перемогу.

Змерзлий Марко під лавкою долежав до вечора, коли його товариші нарешті зрозуміли, що саме час покликати когось на поміч, бо буде пізно.

* * *

– Цього разу піде не трійка, – обличчя Церо скривилося, ніби він щойно з’їв лимон. – Ти за старшого, – він тицьнув на мене пальцем. – З тобою йдуть Черкез, Швидкий і Борна. І Ентоні візьміть.

– Нащо нам здався Ентоні? – Швидкий не міг стриматися. – Там же немає пам’ятників.

– Ентоні знає місцевість краще за будь-кого. Буде вам корисний.

– Церо, а що там робиться?

Церо зітхнув, розгладивши пальцями вуса.

– Снайпер тримає нашого під прицілом, той не може зрушити ні на сантиметр. Ніхто не може підступитися до нього, і він не може виповзти звідти. Очевидно, снайпери міняються. Хто пробує підійти, одразу дістає кулю під ноги.

– І по темному? – спитав я.

– Ця погань має нічний приціл. Ти сумнівався? – відповів Церо.

– Наш поранений? – спитав Борна.

– Зловив чергу по ногах. Якщо пролежить там ще кілька годин, то вже навіть як витягнемо – гангрена його доб’є.

– Та ніяких проблем, – бовкнув Швидкий. – Пошлемо Борну, він поп’є з тими пацанами ракії і заразом їх однією лівою всіх вкладе.