Читать «Блокбастер» онлайн - страница 41
Зоран Жмирич
– О, та ти, я бачу, сердитий на тих, що залишилися вдома?
– Думаєш, я не маю на це права?
– Але ж ти доброволець? Тобі мало б бути байдуже.
– Так, але з цього місяця почалася загальна мобілізація, яка чомусь не така вже й загальна. Студентам повісток не надсилали.
– Але ж комусь треба й вижити, щоб країна функціонувала.
– Спершу її треба відвоювати, щоб вона функціонувала.
Я мотнув головою у бік вікна, через яке було видно Черкеза й Швидкого на галявині.
– Тебе не бентежить, що твої однолітки протирають штани в університетах, а шмаркачі воюють? Твій колега, який у кімнаті тримає пластиковий скелет і називає його іменем свого декана, цінніший за Швидкого?
Майду зачепило, але вона не зупинялася.
– Отже, тобі було б шкода, якби вони поранилися?
– Їх не було б шкода навіть їхнім батькам. Від таких кретинів матері відмовляються. Забудуть і народять інших.
Майда знову відчула смак до провокацій.
– Хочеш поговорити про маму?
Я нахилився до неї, наставив на неї пістолет з указівного і великого пальців і процідив крізь зуби:
– My mother? Let me tell you about my mother!
Майда на мить заціпеніла.
– Що? Я не розумію.
Борна докинув збоку:
– «Той, хто біжить по лезу». Вісімдесят другий. Репліка Леона Ковальського. Після цього він тобі стріляє у груди.
Майда скривилася і гнула своєї:
– А ти мені розкажеш, де вчора був Борна?
– Розкажу. Був зі мною на завданні.
– Він поводився дезорієнтовано?
– Це він хай сам тобі скаже. Борно?
Борна саме відкривав бляшанку сардин – акуратно й педантично, немовби вирізав орігамі. Кімнату сповнив запах консерви. Мій напарник нахилив голову до Майди, на мить завмер і промовив:
– Я орієнтуюся нормально.
– Орієнтується він чудово. Просто не пам’ятає нічого з того, що сталося перед Днем усіх святих, – підсумував я.
Майда почала щось записувати, одночасно звертаючись до мене:
– Ти мені теж не скажеш, що ви робили на завданні?
– Можу, не проблема. Ходили в розвідку в одне село по той бік лінії фронту.
Борна глянув на мене, а Майда з посмішкою розпитувала далі:
– Вороже село?
– Ні наше, ні їхнє. Село цивільне, просто по той бік.
– З людьми?
– Частково. Кілька сімей.
– Довго там були?
– Саме стільки, скільки знадобилося для розв’язання однієї проблеми з вагітною жінкою з села.
Майда припалила сигарету, тримаючи її в тій самій руці, що й ручку.
– Проблема з вагітною?
– Так. Уклали парі на те, хлопчик у неї буде, чи дівчинка. Вирішили перевірити.
Майдина колежанка усміхнулася і прошепотіла: «Аніма, анімус. Дуалізм». Майда ж скривила уста в посмішці, впевнена, що я для неї вже – прочитана книжка.
– І що ж вона вам сказала?
– Вона не знала.
– То ваше парі вийшло пшиком?
– На жаль, Черкез переміг.
– Як це?
– Дитина виявилася хлопчиком, як він стверджував.
– Справді? І як ви це встановили?
– Розрізали їй живіт, вийняли дитину й подивилися.
Майда кілька разів глибоко затяглася. Мабуть, у голові в неї кипіло. Схоже, вона вже розуміла, що ця розмова ні до чого не приведе, але сказавши «А», мала вже казати й «Б».