Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 101

Увесь світ, а з ним і наукова фантастика, вступив в нову еру — атомну. І постало питання: чи не в останню?

УЛЬТИМАТУМ

“Цієї миті розпочалася й припинилася війна… Бомбардування закінчилося, як тільки літаки, що мчали із швидкістю п’ять миль на годину, наблизились до цілі й прилади попередили про неї пілотів. Так само моментально, немов помах серпа, скінчилася війна… Місто здійнялося в повітря. Здавалося, бомби і місто помінялися місцями… Ще одна неймовірна мить — нове невпізнанне, з неправдоподібно високими будівлями, про які й не мріяв жоден будівельник, будівлями, зітканими з бризок роздрібленого цементу, з блискіток розірваного на клоччя металу, в плутанині уламків… наче водоспад, який зринув вгору, замість того, щоб ринутися вниз, немов фантастична фреска, місто завмерло в повітрі, а тоді розсипалось і щезло”.

Іще один абзац, але вже з іншого твору:

“…там, за вікном, за розпеченими стінами лежала мертва планета. Її вбили в розпалі весни, коли на деревах ледь проклюнулись листочки і в норах щойно з’явилися кроленята. Тепер ніде жодного звіра. Жодного птаха. Навіть комах. Тільки спалена Земля. Житла перетворилися в попіл. Лиш де-не-де стримлять обвуглені, скалічені кілки, які ще вчора були деревами. І на руїнах світу — жменя людей, котрих, можливо, залишили живими як піддослідних морських свинок, необхідних для якогось гігантського експерименту. Незавидна доля. В цьому всесвітньому гігантському морзі лишилося тільки декілька легенів, що працюють, переганяють повітря. Декілька живих сердець, що переганяють кров. Декілька голів, що мислять. Мислять. Але в ім’я чого?”

Двадцять років розділяють твори, з яких узято ці фрагменти. Обидві книжки добре знайомі нашому читачеві — “451° по Фаренгейту” Рея Бредбері і “Мальвіль” Робера Мерля. Минули десятиліття, а естафетну паличку тривоги все так же міцно стискає рука письменника-фантаста.

І цілком дивовижний перегук з фрагментом із “Звільненого світу”, що цитувався раніше! Уеллс — Бредбері — Мерль. 1914-1955-1975… Не минуло й століття. І якщо Уеллс тільки фантазував, то Бредбері напевне був знайомий з матеріалами, описами очевидців бомбардування Хіросіми й Нагасакі. А ще через двадцять років побачить світ “Мальвіль”, де за такою собі літієвою бомбою виразно вбачається образ цілком реальної нейтронної. І ось що вражає: Бредбері говорить лише про місто, що злетіло в повітря, а Мерль — уже про “планету, яку вбили в розпалі весни”…

Бредбері належать знаменні слова: “Ми не описуємо майбутнє — ми його відвертаємо”. І справді, детально пояснити, яким бути майбутньому людства, справа все-таки вчених — соціологів, істориків, філософів, економістів. А ось вивести передову людську думку на цілі-антисвіти, існування яких допустити не можна, наукова фантастика здатна. У неї немає таких потужних прожекторів, що можуть освітити в темряві всю дорогу, хоч би до найближчого повороту; це справа науки. Але прибрати з-під ніг колючки і вчасно помітити пастки письменники-фантасти спроможні.