Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 99
Рей Бредбері
Дивовижно! Найсвітліші голови в науці — і опиралися, відмовлялися сприйняти очевидне, і це — за лічені роки до успішного здійснення першої ланцюгової реакції. Трохи більше десяти років лишалося до Хіросіми.
А тепер — слово літературі.
Ці рядки належать перу Андрія Бєлого. Написані — в 1921 році (!). Цікаво, чи хтось іще-фізик, військовий — вжив тоді хоч раз це знайоме нині всьому світу словосполучення — “атомна бомба”?
До речі, атомний пріоритет Уеллса не очевидний. Зовсім недавно історики фантастики виявили забутий усіма роман англійця Роберта Кромі “Удар долі” (1895 р.), в якому, очевидно, вперше говориться про надзброю. Від одночасного вибуху всіх її запасів могла на шматки розколотися земна куля.
В романі іншого популярного автора Джорджа Гріффіта уже описана “базука”, що стріляла
І в молодій радянській науковій фантастиці з’явилися книги, які виразно позначали тему атомної небезпеки! В романі В. Нікольського “Через тисячу років” (1927) зустрічаємо воістину дивовижну фразу про те, як під час невдалого експерименту “атоми віддали сховану в них енергію” і “вибух тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року (!) зітер з лиця Землі пів-Європи”… Боротьба людства проти загрози атомної катастрофи описана і в романі “Бунт атомів” В. Орловського (псевдонім В. Грушвицького), що вийшов на рік пізніше.
Нарешті, через рік після “Звільненого світу” Уеллса з’явився роман “Людина, що струснула Землю”, написаний американським письменником Артуром Трейном у співавторстві з відомим фізиком Робертом Вудом. У романі, де обговорюються можливі наслідки застосування атомної зброї, а променева хвороба описана взагалі вперше, геніальний вчений-пацифіст демонструє зброю, здатну здійняти в повітря цілі гірські хребти. Такою демонстрацією вчений змушує нації планети припинити війну…
Що ж, вірили і в це. Як трохи раніше вірили в миротворчу сутність аероплана, газів, інших технічних нововведень, — вважалося, що вони роблять війну безглуздою.
Віра в миротворчу функцію атомної бомби була зруйнована серпневим ранком 1945 року вибухом над Хіросімою. Ця ж подія стала найяскравішим і найстрахітливішим доказом прозорливості письменників-фантастів. Як же вони здивувалися, коли байдужість з боку вчених, критиків, широкої аудиторії читачів зненацька змінилася пильною увагою!
Айзек Азімов у книзі “Опус 100”, що вийшла через чверть віку після Хіросіми, згадує не без гіркоти: “Отже, вибух атомної бомби став реальністю, і несподівано ця подія зробила наукову фантастику респектабельною. Вперше фантасти постали перед світом не групкою фанатиків-недоумків; ми відразу ж відчули себе в ролі касандр, до яких світ віднині дослухався з шанобливим смирінням. Та повірте: мріяв би я краще’лишатися до кінця днів своїх “недоумком” в очах цілого світу, аніж досягнути нинішнього визнання такою ціною, ціною дамоклового меча над головою людства”.
