Читать «Сплячі красуні» онлайн - страница 445

— Досі якось тримаюся, — сказав Клінт, витираючи собі очі. — Треба б трохи схуднути, але, авжеж, якось тримаюся.

Вони сіли за стіл у темнім кутку.

Френк сказав:

— Ви п’єте в якомусь ірландському пабі в День Подяки.

Це ваш метод якось триматися?

— Я не казав, що в мене все чудово. Крім того, ви теж сидите тут.

Френк подумав: «Та що за чорт», — і сказав навпростець: — Я радий, що ми не вбили один одного.

Клінт підняв свій кухоль.

— П’ю за це.

Вони цокнулись. Клінт не відчував ніякої злості до Френка. Злості він не відчував взагалі ні до кого. Що він відчував, так це величезну зневіру в собі. Він не очікував, що врятує свою сім’ю тільки для того, щоб її втратити. Це не відповідало його уявленню про геппі-енд. Це відповідало його уявленню про якесь американське лайно-шоу. Вони з Ґірі балакали про своїх дітей. Дівчинка Френка була закохана в якогось хлопця з Огайо. Френк трохи непокоївся, що може в сорок п’ять стати дідом, але панував над собою. Клінт сказав, що його син зараз жахливо тихий, мабуть, ніяк не дочекається, коли зможе гайнути геть з міста, вступити до коледжу, побачити, на що схожий світ за межами вугільного краю.

— А ваша дружина?

Клінт махнув бармену, щоб повторив.

Френк похитав головою.

— Дякую, але мені не треба. Пиво з «Золофтом» не вельми гарно поєднуються. Я мушу вже відгрібати. Шуляки чекають на мене.

Він просвітлів.

— Агов, чому б вам не поїхати зі мною? Я познайомлю вас з родаками Ілейн. Мушу залишатися в добрих стосунках, все ж таки вони дід та баба моєї дочки. Поїздка до них — це як візит до пекла, але з трохи кращою їжею.

Клінт йому подякував, але пропозицію відхилив.

Френк почав було підводитися, та потім знову сів.

— Послухайте, того дня перед Деревом…

— А що там?

— Ви пам’ятаєте, коли почали дзвонити церковні дзвони?

Клінт сказав, що він цього ніколи не забуде. Дзвони почалися, коли жінки почали прокидатися.

— Йо, — сказав Френк. — Я якраз тоді озирнувся на ту скажену дівчину і побачив, що вона щезла. Ейнджел, так її, здається, звали.

Клінт усміхнувся.

— Ейнджел Фіцрой.

– Є якась думка, що з нею стало?

— Не уявляю. В Керлі її нема, це все, що я знаю.

— А Баррі, той страховик? Він казав мені, що майже впевнений, це вона вбила Пітерза.

Клінт кивнув.

— Так, він мені казав те саме.

— Йо? А ви що йому відповіли?

— Мудак з воза — коням легше. Так я йому сказав. Тому що, коротко кажучи, Дон Пітерз був пихом. — Він затнувся. — Лихом. Я це хотів сказати. Він був лихом.

— Друже мій, я думаю, вам варто вже їхати додому.

Клінт сказав:

— Гарна ідея. А де це?

18

За два місяці по тому, що отримало назву Велике Пробудження, один ранчер у Монтані, трохи східніше Чінука, побачив жінку, що голосувала на шосе 2, і зупинився.

— Залазьте, панночко, — сказав він. — Куди прямуєте? — Ще не певна, — сказала вона. — В Айдахо для початку.

Можливо, після того — далі, в Каліфорнію.

Він простягнув їй руку:

— Росс Олбрайт. Довезу за два округи звідси. Як вас звуть? — Ейнджел Фіцрой. Колись вона відмовилася б ручкатися, назвалася б вигаданим іменем і тримала б свою руку на ножі, який завжди лежав у кишені її куртки. Зараз не було ні ножа, ні прізвиська.