Читать «Сплячі красуні» онлайн - страница 446
Стiвен Кiнг
— Гарне ім’я, Ейнджел, — сказав він, рвучко вмикаючи третю швидкість. — Сам я християнин. Як народився, так і народжений знову.
— Добре, — сказала Ейнджел, і то без сліду сарказму.
— Ви самі звідки, Ейнджел?
— Маленьке місто, зветься Дулінг.
— Це там ви й прокинулися?
Колись Ейнджел збрехала б, сказала б «так», оскільки так було б легше, а, крім того, брехня в неї звучала природно. До цього вона мала справжній талант. Тільки це було її нове життя і вона рішуче застановила собі, попри всі ускладнення, наскільки це можливо, казати правду.
— Я була одною з тих небагатьох, які не заснули, — сказала вона.
— Ого! Яка ви щаслива! І сильна!
— Я отримала благословення, — сказала Ейнджел.
Це також було правдою, принаймні так це розуміла вона сама.
— Тільки почути, як ви це кажете, благословення, — сказав ранчер, і то з глибоким почуттям. — А що далі, Ейнджел, якщо ви не проти мого запитання? Що ви збираєтеся робити, коли нарешті вирішите прицвяшити свої мандрівні черевики до підлоги?
Ейнджел задивилася на величні гори і безкінечне західне небо. Зрештою вона сказала:
— Правильні речі. Ось що я збираюся робити, містере Олбрайт. Правильні речі.
Він відірвався очима від дороги на досить довгу мить, щоб усміхнутися їй і сказати:
— Амінь, сестро. Амінь тобою сказаному.
19
Цей жіночий виправний заклад було огороджено й опломбовано, позначено щитами з застереженням проти незаконного проходу і залишено руйнуватися, поки уряд розподіляв кошти на важливіші цивільні роботи. Новий паркан був міцним, а його основа глибоко забита в землю. Лису знадобилося кілька тижнів і всі запаси терпіння, щоб прокопати під ним тунель.
Щойно завершивши свій інженерний подвиг, він пройшов у будівлю крізь масивну діру в стіні і в поближній камері взявся вибудовувати собі новий барліг. Там він чув дух своєї хазяйки, слабенький, але солодкий і терпкий аромат.
Прийшла посланниця від щурів.
— Це наш замок, — сказала щуриха. — Які в тебе наміри, лисе?
Лис оцінив прямоту щурихи. Він був лисом, але він старішав. Мабуть, уже час було покинути трюки і ризики, знайти подругу і залишатися поблизу своєї пари.
— Мої наміри скромні, запевняю тебе.
— А саме? — запитала щуриха.
— Я вагаюся промовити це вголос, — сказав лис. — Це трохи незручно.
— Говори, — сказала щуриха.
— Гаразд, — сказав лис і сором’язливо похилив голову. — Я це шепну. Підійди ближче до мене, і я тобі прошепочу.
Щуриха підійшла ближче. Лис міг би відкусити їй голову — такий він мав талант, кожне Боже створіння має принаймні один талант — але не зробив цього.
— Я хочу перебувати в мирі, — сказав він.
