Читать «Сплячі красуні» онлайн - страница 443

Одного дощового вечора, невдовзі по тому, як він прочитав некролог Мантпельєра, виснажений після дня групових сеансів і консультацій сам на сам, Клінт зупинився в мотелі у маленькому містечку Орлиному, де потріскував обігрівач, а в телевізорі все здавалось зеленим. Уже третю ніч він був у тій самій кімнаті, коли на мобільний йому зателефонувала Лайла, щоб запитати, чи приїде він додому. В голосі її не вчувалося особливої стурбованості щодо його відповіді.

— Думаю, я знесилився, Лайло, — сказав він.

Лайла почула правильно, важчу поразку, ніж могли передати слова.

— Ти добрий чоловік, — сказала вона. Це було вже щедро з її боку, як на той момент. Малюк погано спав. Вона сама була знесилена. — Кращий за більшість.

Він змусив себе розсміятися.

— Наскільки пригадую, це зветься зганьбити хисткою похвалою.

— Я кохаю тебе, — сказала вона. — Просто забагато всього сталося. Хіба не так?

Так. Забагато збіса всього сталося.

15

Директор у Керлі сказав Клінтові, що абсолютно не бажає бачити його фізіономії у вихідний на День Подяки.

— Зціліть себе, лікарю, — сказав директор. — Хоча б овочів поїжте. Щось, окрім біг-маків і місячних тістечок.

Раптом Клінт вирішив поїхати в Коглин, щоб побачити Шеннон, але це закінчилося тим, що він зупинив машину перед її домом, нездатний зайти досередини. Крізь тонкі штори будинку в ранчо-стилі він бачив рухливі тіні жіночих постатей. Світло манило туди своїм безжурним теплом; великими клаптями почав падати сніг. Він думав постукати в її двері. Він думав, як скаже: «Гей, Шен, ти була тим молочним коктейлем, що втік». Думка про молочний коктейль, що втікає на струнких ногах Шеннон, змусила його розсміятися, і він ще сміявся, коли поїхав звідти геть.

Клінт опинився в таверні, яка називалися «В О’Берна», де на підлозі танув оббитий з ніг сніг, із джукбокса звучали «Дублінці», і за бармена був сивочолий чоловік з сонними очима, який так повільно рухався між кранами і кухлями, що можна було подумати, ніби він наливає не пиво, а порається з радіоактивними ізотопами. Цей чудовий бармен звернувся до Клінта:

— «Гіннесс», синку? Смакує такого вечора, як сьогодні.

— Хай буде «Бад».

Наразі «Дублінці» грали «Старого трикутника». Клінт знав цю пісню, і, попри власну волю, навіть трохи любив. Була певнаромантика в ній, яка не мала нічого спільного з його досвідом у в’язниці, але вона чіпляла, співзвучність тих голосів. Хоча хтось, думав він, мусив би додати ще один куплет. Директор, наглядач, арештанти — всі мають свою чергу. А де ж мозкоправ?

Він тільки збирався понести своє пиво кудись у темний куток, як чийсь палець поплескав його по плечі.

— Клінт?

16

Усе визначили обійми.

Френкова дочка не просто обняла його, коли вони зустрілися, вона втопила свої дівчачі пальчики так глибоко йому в плечі, що крізь сорочку він відчував її нігті. Все, що відбулося, все, що він накоїв, ясно дало зрозуміти: він мусить із собою щось робити — будь що! — але ці обійми завалили всю стінку з доміно. Останній раз, коли вони бачилися перед тим, як їй заснути, він просто на тілі дочки мало не розірвав її улюблену майку. І попри це, дочка його досі любить. Він не був вартим цього… але хотів бути.