Читать «Казки мого бомбосховища» онлайн - страница 15

– Брате, це буде успіх, я впевнений!

– То що? Будьмо!

Змовники підняли склянки з давно уже вистиглим чаєм за успіх свого задуму. Пили до дна, з гуркотом поставили порожні склянки на стіл.

Так прозвучав перший сигнал попередження, який, звичайно ж, ніхто не розчув у розжареному, виснаженому липнем місті.

Квартира № 14

Молодість Герхарда Фрая

Зараз ніхто вже й не згадає, хто такий Герхард Фрай. А між тим, шістдесят із гаком років тому це ім’я опинилося раптом у центрі більшості кухонних розмов по всьому місту.

По остаточному розгромі Третього рейха його разом із тисячами інших полонених німців доправили сюди, до нас, на будівельні роботи. Фрая взяли аж у передмістях Берліну, зброю він склав, лише коли дізнався про капітуляцію, і відтоді, як потрапив у полон, поводився тихо і приречено.

На вигляд йому було не більше тридцяти п’яти років, був статечним і красивим, і саме це змусило жіночку, яка завідувала прийомом полонених і розподіленням їх по роботах, звернути на Фрая особливу увагу.

Герхард Фрай сидів перед нею рівнесенько, трохи розхитуючись на стільці. Худий, високий, білявий, він приязно усміхався й мовчав. Лише очі – сині та втомлені – дивилися з-за скелець окулярів холодно. Жінка змірила його поглядом, на хвилинку затрималася на по-дитячому білому, короткому йоржику на голові, згадала про свого Василя, який пішов на фронт у 41-му, а потім був використаний як гарматне м’ясо при визволенні Києва, і зітхнула. Похоронка прийшла тоді наприкінці листопада разом із вітальною листівкою про те, що Київ взято до річниці Жовтневої революції. Жіночка не вбачала в тому якоїсь особливої втіхи, весь символізм та історична значущість цієї військової операції просто не доходили до її розуміння, можливо, тому, що Василь насправді був її половиною, а якщо вже вдаватися до буквальності – половиною верхньою. Василь змушував її думати головою і відчувати серцем. Василя не стало, його положив у холодну дніпровську воду якийсь кулеметник, і вона з тих пір так і почувалася лише обрубком, половиною людини – від грудей і нижче. Їй більше в цьому житті нічого не моглося – тільки хотіти їсти і хотіти чоловіка.

– Скажи-но мені, – вона на хвилинку запнулася, розбираючи складне германське ім’я полоненого, – Герхарде, чи ти не був часом у Києві, коли його наші війська визволяли?

Але Фрай тільки уважніше поглянув на неї. Української він не розумів, але розчув знайоме слово «Київ» та своє ім’я. Помовчав хвилинку, обдумуючи, що вона хоче від нього, та про всяк випадок заперечно мотнув головою.

– Ага, не був, – ще раз зітхнула жіночка і заглибилась у вивчення паперів.

Кілька хвилин минули під розмірений акомпанемент великого настінного годинника і шурхіт сторінок. Аж раптом на одному з документів жіночка застопорилася. Натрапивши на якийсь дивний допис, вона наморщила чоло, потім потерла його. Її брови здивовано вигнулись. Вона повернулася на кілька сторінок назад, щось перечитала там, зазирнула в кінець папки, потім знову на початок і, притримуючи раптом набухлі головним болем скроні, зосередилася і перечитала настільки уважно, наскільки могла.