Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 66

— Або в Інтернеті, — додав він і мляво всміхнувся.

— Є навіть така теорія щастя, яка стверджує, що після тридцяти ми маємо бажання робити те, що не вдалося спробувати раніш. І ми набуваємо досвіду, пробуємо. Працеголіки кидають свою фірму, вирушають у самотню подорож на яхті довкола світу. Зразкові домогосподарки обертаються на барних метеликів, а рокери, котрі досі безтурботно сіяли свої гени по цілому світі, на якнайтурботливіших батьків.

— І вони щасливі?

— Деколи. Але частіше доходять висновку, що повнота досвіду не означає повноти щастя.

Шосте

— Важкий випадок, еге ж? — кинула Юлька, краючи овочі для салату.

— Можна назвати це синдромом нездійснених мрій. Поширена проблема в наш час. Чоловік Альдони не є кимось винятковим.

— Цікаво, — втрутився Болек. — Несповнені мрії в добу, коли майже все можна купити в найближчому гіпермаркеті. Або на ринку.

— А з іншого боку, не всі мрії варто реалізовувати, бо вони втрачають цінність і чар. Я, наприклад, хотіла їздити верхи.

— І що? — пожвавився Мацек.

— Усе закінчилося після відвідин спеціалізованої крамниці.

Спеціалізована крамниця

Попід стіною рівненькі ряди сідел. На поличках штиблети, каски й шоломи. Праворуч скребниці, попони й вуздечки. А за лядою власниця, вусата шатенка зі статурою ротмістра й лицем чистокровного англійського коня.

— Слухаю! — запропонувала вона свої послуги, стаючи струнко.

— Я хотіла б купити якісь запобіжники для литок із…

— Чапси, — виправила вона мене. — Розмір ноги?

— Двадцять третій.

Вона нахмурила брови. Очевидно, я дала неправильну відповідь.

— Інакше кажучи, тридцять сьомий, — виправилась я дещо тремтячим голосом.

— Я мала на увазі об’єм литки.

— Литки… Ну, приблизно тридцять два сантиметри… чи, може, тридцять три, — гадала я, дивлячись на свої ноги.

— Мені так не здається. Я сказала б, тридцять п’ять. — Замашистим рухом вона вхопила з полиці сірі чапси. — Ці будуть впору. Прошу поміряти.

Я виконала наказ. Тремтячими пальцями застебнула липучки.

— Трохи завеликі, але на джинси будуть о’кей.

— Ви їздите в джинсах? Ха-ха-ха, — заіржала вона. — Добре! Певно, ще й у тих шкарбанах, — тицьнула вона пальцем у мої «адідаси».

— Наразі так… — пробелькотіла я. — Бо, властиво, цей… я мала тільки одне заняття і поступово обзаводжуся відповідним реманентом.

— Тобто?

— Ну… е-е-е-е… В мене вже є лопатка і скребниця, — похвалилась я.

— А шолом?

— На це перше заняття я одягла зимову шапочку.

— Бажаю вам відваги.

— Це була товста шапка. Штибу вушанки, — почала пояснювати я.

— Ну що ж, якщо людина не дбає про власні мізки, їй і справді нема про що турбуватися, — підсумувала пані ротмістр, енергійно потираючи вуса. — То що з тими чапсами? Вам їх запакувати?

— І це була твоя помилка, — сказав Болек. — Якщо ти хочеш чогось навчитися, не починай від відвідування спеціалізованої крамниці. Вона зможе відштовхнути будь-якого початківця.

Сьоме

Лаштуємось обідати. Я перемішую зелений борщ, а Мацек свою протеїнову бурду.

— Ти це серйозно говорила? Що хотіла б поїздити?

— Серйозно, але це було ще в ліцеї.

— Бо якби ти і далі хотіла, я міг би тебе повчити.