Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 195

Уранці наступного дня, коли батько пішов на роботу, Анна витягла із книжкової шафи 1600-сторінковий «Советский энциклопедический словарь» і, акуратно гортаючи тонюсінькі аркуші, відшукала статтю про геноцид:

Геноциˊд (от греч. γéνος — род, племя и лат. caedo — убиваю), одно из тягчайших преступлений против человечества, истребление отд. групп населения по расовым, нац., этнич. или религ. признакам, а также умышленное создание…

Далі читати не стала. За расовими, нац., етніч. чи реліг. ознаками… Вона знову нічого не зрозуміла, тільки ще більше заплуталася.

Найдужче в пам’яті Анни відкарбувався спекотний липневий вечір, коли батько дав їй читати 22-й розділ Книги Буття. Цього разу вона зрозуміла майже все, про що писалося. Бог вирішив випробувати Авраама та звелів йому принести в жертву свого єдиного сина Ісака, та останньої миті, коли Авраам уже стояв із ножем у руці над жертовником, на якому зв’язаним лежав його син, Бог передумав, наказав відпустити Ісака, а натомість послав Аврааму барана, якого вони із сином спалили на жертовнику. Втім розуміння описаних у Біблії подій анітрохи не наблизило одинадцятирічну Анну до розуміння того, чого від неї хоче батько.

Закінчивши, вона стисло переказала зміст прочитаного й утупилася в батькове підборіддя, що плавно, складками, переходило в губи. Данило підпалив сірником цигарку й затягнувся — він завжди курив під час їхніх читань, — потім, випустивши крізь ніздрі густо-молочний і страшенно смердючий дим, запитав:

— То чого це має навчити?

Анна опустила голову та прикусила губу. Починалося найгірше.

— Поваги, — ледь чутно припустила.

— До кого? — Дим із ніздрів немовби надавав ваги його словам.

— До батька… — Дівчинка намагалася за інтонацією вгадати потрібну батькові відповідь, гарячково підшуковувала яке-небудь слово, що змусило би його всміхнутися. — Ну… до батьків.

— Тут десь написано, що Ісак виявляв неповагу до Авраама?

— Ні.

— Тоді не мели дурниць. — Ще одна глибока затяжка, ще одна порція диму крізь ніздрі. — Про що цей уривок? Що ти повинна із нього зрозуміти? Яку мораль видобути із цієї розповіді?

Анна не наважувалася на нове припущення, та й думок ніяких не було, тож лише боязко зиркала на заляпані призахідним світлом штори. Зрештою дуже тихо промовила:

— Я не знаю, тату.

Він куксою вибив книгу з її рук.

— Ця дурнувата притча вчить, що релігія принижує людську гідність! Уяви, як би ти почувалася, якби я зв’язав і потягнув тебе на спалення, бурмочучи, що це звелів мені Бог — просто так, бо йому припекло перевірити мою відданість. — Слова, відлунюючись від стін, літали кімнатою. — Трясця, думай головою! Ось чого це має навчити! Не сприймай на віру те, що твоя бабця намагається втовкмачити у твою голову!

Того вечора батько знову розходився не на жарт. Димів, як ракета на старті, та розгнівано торочив, що схиляти голову перед істотою, яка, розчарувавшись у людях, утопила всіх за винятком однієї сім’ї, не пожалівши ні дітей, ні тварин, боягузливо й ганебно; що люди, чиє сприйняття реального світу ґрунтується на Святому Письмі, в якому, зокрема, йдеться про те, як чоловік, що не мав біологічного батька, через три дні після смерті виліз зі склепу, в якому його поховали, а через сорок днів піднявся на вершину гори та полетів на небо, нічим не відрізняються від дурників, які вірять у карткові фокуси; що релігія вважає відмову від наукового пізнання світу чеснотою, а це справжнє безумство, бо зі злиднів і хвороб Середньовіччя нас витягнула не релігія, а наука; і ще багато всякого, чого Анна не запам’ятала. Під кінець вона вже не слухала, радше відчувала, як слова дрейфують повз неї, і дивилася на скривавлений мазок на обрії, що залишився від денного світла.