Читать «Учень мольфара» онлайн - страница 2

– Я щось втомилася. Хочу відпустку взяти, поїхати кудись.

– Сама?

– Та ні, звичайно. Сподіваюся, що Влад поїде. А ви з Антоном не хочете?

Ольга оживилася.

– Звичайно, хочемо, що за питання? А куди?

Олена замислилась. Вона ще не думала про це. Мабуть, кудись на море. Кудись, де немає гір. І річок. Щоб забути той жахливий сон хоч ненадовго.

– Давай до Турції, може? Чи до Єгипту.

– А давай! Сьогодні подивлюсь, що там є з гарячих путівок, так дешевше.

– Окей!

Олена навіть не спитала, чи зможе Ольга відпроситися у головного. Тому що Ольга як чогось захоче, її ніщо не зупинить. І підхід до головного вона знайде стопроцентно. Тож до вечора Олена дороблювала та редагувала свою статтю, щоб швидше здати її головному. Нарешті вона натисла «Відіслати» і полегшено зітхнула. Та була вже глупа ніч. Олена вигреблась з-за столу і попленталась додому. Влад уже чекав на неї.

– Знову ти працюєш, як скажена, – пробурчав він. – Іди на кухню, я там картоплю посмажив.

– Як відрядження? – поцікавилась Олена, важко опускаючись на стілець.

– Нормально.

– Дякую, дуже смачно, – сказала дівчина. Взагалі-то вона любила смажену картоплю, але останнім часом геть втратила апетит і їла, змушуючи себе, просто щоб остаточно не втратити десь свідомість від слабкості. Олена помовчала. – Слухай, а коли у тебе відпустка? – запитала вона.

– А що? – його темні очі зазирнули в її, блакитні.

– Та щось я втомилася. Хочу на море з’їздити. Ти як?

Влад поставив чашку з чаєм на стіл.

– Що, знову погано спала?

– Так.

– Ну добре, щось придумаю. А коли ти хочеш?

– Та завтра піду до головного. Спитаю, коли можна.

– То зателефонуй мені, як знатимеш.

– Добре.

Вночі їй наснилася річка. Бурхлива, але не страшна. У річці стояв парубок, файний, неначе намальований. Він простягав їй руку і посміхався. «Цікаво, хто він?» – думала вона уві сні, ідучи по воді йому назустріч. Прохолодна волога приємно лоскотала ноги, тепле сонечко пестило її голі плечі. Раптом налетів вітер, хвилі піднялися, хлопець пропав із виду, а натомість почувся дикий зойк, більше схожий на крик розпачу. Олена підхопилася з ліжка. Влад сопів поряд. Коли ж це все нарешті скінчиться?! За вікном розвиднювалось. Олена почвалала на кухню. Чергові чай-кава. Через годину, нафарбована, вона вже повзла до редакції.

В офісі до неї підскочила Ольга.

– Слухай, я таку путівку нам знайшла, просто шик! Все включено! Узбережжя просто казкове! Ходім, фотки покажу!

Ольга потягла подругу до столу. На екрані ноутбука красувалися фотографії готеля, узбережжя, ресторану. Дійсно, шик.

– Як тобі? – нетерпляче штурхала Олену Ольга.

– Класно!

– То іди давай до головного, а то там дати вже через три дні, треба негайно путівки купувати.

– Ми за три дні не встигнемо. Ще ж Влад з керівництвом не домовився. А Антон?

– Ти що, такі путівки, з суперзнижкою! То без Антона поїдемо. Може, давай і без Влада? Відпочинемо як слід! Нащо вони нам?

Олена мовчки дивилася на подругу.

– Та якось незручно. Я вже Владу сказала.

– Ну то хай швидко думає. Іди давай до головного, – роздала інструкції Ольга.