Читать «Одіссея практиканта» онлайн - страница 9

– А підкажіть, будь ласка, бабусю, як до вашого заводу дістатися?

– До заводу? До нашого? У-у-у! Мериканці кляті! Бабуся люто сплюнула, комусь пригрозила сухеньким кулачком, перехрестилась, (прости Господи мене грішну) і, пришвидшивши ходу, рушила далі…

– Нам вельми поталанило, чи тут концентрація диваків перевищує конституційну норму? – чи то нас, чи то себе запитав водій. Наступним був хлопчина років 12 в дірявих «техасах» з сапою на плечі. Не ризикуючи втретє наступати на ті ж самі граблі, водій спитав.

– Хлопче, а де тут ваша сільрада?

– Вам до Степана Захаровича? То вам треба швидше, бо потім його до вечора не зловите! Хлопець, пожалкувавши, що не по дорозі, і ми його не підвеземо туди, куди йому треба, докладно розповів, як доїхати. Водій, все ж, ще раз вирішив випробувати долю:

– А скажи, хлопче, від вашої сільради до вашого заводу далеко?

– До заводу? До нашого? Так він же теє… Ну, словом… далеченько… Вам в сільраді Степан Захарович дорогу покажуть, – засміявся хлопець і рушив у своїх справах.

– Не село, а Бермудський трикутник, – сказав я, не підозрюючи, як був близько до істини.

– Концентрація диваків невпинно зростає, – пробурмотів водій, розвертаючи машину у вказаному напрямі.

Шукали, дякуючи хлопцеві, недовго. Невеликий ошатний будиночок з дошкою-плакатом «СІЛЬРАДА» гостинно чекав на нас з відчиненими дверима. Заходимо, двері в кабінет голови сільради теж розчинені бо, хоч ще не полудень, а спека вже навалюється. За столом гортає якісь папери кремезний чолов'яга років під 45, засмажений південним сонцем до кольору мореного дуба. Козак! Дитя степу! Видно, лише нагальні справи змушують його інколи навідуватись до свого кабінету.

Побачивши нас, відклав папери, підвівся, вийшов з-за столу і привітався з кожним з нас потиском широкої зашкарублої долоні та запитливо подивився на Віктора, пізнавши в ньому старшого. Віктор витяг з нагрудної кишені червоне посвідчення «Променергоавтоматики» і пояснив мету нашого візиту.

– Так, так… – Степан Захарович задумливо потер підборіддя, – на завод, кажете? А, якщо не секрет, що ви мали там робити?

– Ми збираємося встановити там систему контролю рівня води в барабані котла, перевірити якість освітлення на робочих місцях вночі, і перевірити надійність грозозахисту в полі, на скидах.

– Так, так… Знову сумно покивав головою Степан Захарович, з першими двома пунктами вашого завдання ви, хлопці спізнилися на два дні, бо вже й ні рівня того, ні робочих місць немає… Ви звідки їхали? Віктор сказав.

– А! То ви ж якраз повз ті руїни нашої котельної і проїжджали…

– От тобі й археологічний пам'ятник сивої старовини, – з жалем подумав я і запитав: а як то сталося? Жертв, сподіваюсь, нема? Якось обійшлося?