Читать «Одіссея практиканта» онлайн - страница 11

– Ну, тепер, нарешті, зрозуміло, – сказав Віктор. – А то, ми їдемо, зустрічних про завод розпитуємо, а вони, як ті ненормальні, «мериканців» клянуть, та від нас тікають. Ледве, завдяки мудрості нашого водія, вас знайшли. Ну що ж, дякуємо за гостину, прийміть наші співчуття, але, якщо зараз роботи нема, відмітьте наші відрядження, та ми й далі поїдемо.

– Як то роботи нема? Ну, з рівнем води та освітленням робочих місць вночі – ясно. Рівень води дощ відрегулює, а робочі місця вночі місяць освітлювати буде. А грозозахист? Не вистачало нам, щоб ще й скирти згоріли! Давайте, хлопці, несіть свої речі в Сільраду, відпускайте машину і до роботи!

– Нам, Степане Захаровичу, для тієї роботи ваша допомога потрібна.

– Яка?

– Треба дві кувалди та два щупи в кузні виготовити.

– Не питання! Малюйте ескіз, поки поснідаєте, все вже готове буде. Он там, через дві хати наш клуб і «чайна» при ньому, там поснідаєте, потім повертайтесь, відвезу вас на скиртове поле. А з житлом о шостій-сьомій вирішимо. Переглянулись ми, та й пішли до машини по речі.

Повертались ми з «чайної» до Сільради вже на «бобіку». Степан Захарович чекав нас на ґанку Сільради.

– Кувалди та щупи – в машині. Речі ваші нехай тут полежать, ніхто їх не зачепить, перевдягайтесь в робоче, Василь відвезе вас на поле, а ввечері я заберу вас до когось на постій.

Перевірка грозозахисту нескладна, але досить важка і малооплачувана робота. Скирта це такий довгастий стіг щільно складених снопів коноплі висотою до 8 шириною 5–6, завдовжки 25–50 метрів. (Не подумайте зайвого, наша промислова конопля не має тієї наркотичної дії, що притаманна азійській та Єгипетській). В обох торцях скирти встановлюють 10 метрові стовби-щогли з вмонтованим в них товстим дротом, з'єднаним під землею з контуром заземлення. Якість цього з'єднання і належало перевірити. На скиртовому полі, під палючим сонцем, треба було під'єднати здоровенний мегомметр одним кінцем до заіржавленого болта, привареного до того дроту, потім рознести два метрові щупи під кутом в 45°один до одного і на 25 метрів від щогли, забити їх кувалдою в камінну землю на 60 см., з'єднати проводами з мегером, провести виміри, записати результат в протокол, витягти щупи (що набагато важче ніж забити, тим більш, щупи виготовили, всупереч нашому бажанню з арматурного заліза), і йти до наступної щогли… А скирт тих на полі було більше сотні. На обід не пішли – далеко. Потім повернутися вже несила буде. Полежали півгодини в крихітній смужці тіні від скирти – сонце ж майже в зеніті, та й – до чергової щогли…

Зміряли ми в той день, десь близько двох десятків скирт і, в повній знемозі, о третій годині дня, потягли важкущий мегер МС-08, кувалди, щупи, мотки проводу «додому» – в Сільраду.

Стомлені, змучені спекою, приплентались ми до найпершого будинку на околиці села і, ледве ворушачи здерев'янілими зневодненими язиками, привітавшись, попросили водички у старого, сивого дідугана, що меланхолічно смоктав люльку, сидячи на ослінчику біля фіртки. Не відповівши на привітання, дід вказав чубуком люльки вздовж вулиці та глухо проказав: