Читать «Одіссея практиканта» онлайн - страница 6
Володимир Кривенко
– От тобі й «вигрівається під боком» – подумав я. В номері я, нарешті, здійснив давнє бажання – поснідав печивом з лимонадом, хоча це можна було б назвати і вечерею… День помітно хилився до вечора, отже я вирішив прийняти душ і відпочивати, чекаючи колег.
Першим двері відкрив Віктор.
– Привіт! Як дібрались?
– А що це ти до мене на «Ви» звертаєшся? – запитав я.
– Так Єдік, мабуть, в душі?
– Ні, Єдік, скоріш за все, в шаровій пилюці, на трасі… Ще їде… Колись буде…
– Ти що, кинув його? Запам'ятай, студент, у нас, налагоджувальників, так робити не годиться!
– У вас, налагоджувальників, не годиться??? – Мені аж подих перехопило від такої несправедливості.
– А хто, як не ви, шановні, кинули мене спочатку в Миколаєві, а потім на трасі?… І я розповів Віктору про всю свою «одіссею». Віктор замислено помовчав і несподівано запитав.
– Ти ж голодний, мабуть, як вовк, бо в твоїй розповіді місця для їдальні не знайшлося?
– Та ні, вже перекусив трохи, – і я кивнув на стіл, де стояла порожня пляшка лимонаду і валялась обгортка печива.
– М-м-м, – замотав головою Віктор. Так ото ти нам пляшку «перцівки» зекономив, а сам «Буратіном» перебиваєшся? Ні, так не піде! Раз ми винні, маємо спокутувати. Від імені нашої рідної «Променергоавтоматики» запрошую тебе до ресторану і, побачивши деяку розгубленість на моєму обличчі, поспіхом додав.
– Я, звісно, пригощаю…
Коли ми повернулись з ресторану, третє ліжко вже було зайняте…
Едік, просто в одязі, лежав горілиць, молитовно приклавши праву руку до грудей і смачно похропував. На столі, в оточенні обірваних ковбасних оболонок, поруч з лимонадом, стояла порожня пляшка з-під пива.
– знявши кашкета, сумно промовив Віктор.
– Прости його. Бачиш, як руки склав – кається… Втім, це – поки спить, до ранку пройде… Лягаймо, завтра, якщо дадуть зварювальника, можна великий шмат роботи виконати.
– А що варити?
– Та, кронштейни під датчики, кабелі зв'язку, сирену та під наш прилад. Роботи не багато, але робити її не зразу треба, а поступово, вслід за нашим монтажем, на протязі всього дня, а зварювальників це не влаштовує, важко з ними домовлятися, щоб весь день були поруч «на підхваті».
– То, якщо там не труби, що під тиском, то і я б зміг…
– Ти що, варити вмієш? Аж підскочив Віктор.
– Ну, я ж не дипломований зварювальник, але дещо можу… Тільки ж апарат, кабель, маску, електроди…
– Не питання! Зроблю!
– А куртку? Не буду ж я в тенісці варити!
– Яку куртку! Я для тебе весь костюм брезентовий у них вирву! Нє, ти, правда, варити вмієш?
На тому такий довгий, сповнений пригод, день і скінчився. Щось поночі бубонів Едік, чимось йому дорікав Віктор, але я те чув, як крізь вату, не розбираючи слів, відчуваючи лише те, що ліжко в готелі «Без Фелікса» набагато зручніше ніж в готелі «Під Феліксом»…
Прокинувся я першим, трохи за шосту, і довго нудився в ліжку, бо одночасно хотілось вже встати і не хотілось порушити сон колег. Врешті, не витримав, сів на ліжку і обережно прокахикав. Віктор тут же підняв голову.
