Читать «Голос перепілки» онлайн - страница 96

– Ваш квиток? – почула аж на самісінькому дні вуха. Від несподіванки аж підстрибнула.

– Ваш квиток? – повторила з притиском круглолиця, підстрижена під пуделя контролерка.

– Я…

– Та не я! – гаркнула, як пудель. – Відразу видно, шо зайцем їдеш. Бачиш, шо там написано? Таких, як ти, на телевізор знімають. – Контролерка тицьнула пальцем у повітря, маючи на увазі напис за склом, що висів перед першим сидінням.

Світлана не могла вимовити й слова. Її ноги тремтіли. Пасажири просувалися то назад, то вперед, дотуляючись одне до одного важкими мокрими шубами та плащами. Чулося човгання чобіт по мокрій долівці та обурення завжди незадоволених пасажирів. Дівчина трималася за холодну залізну ручку й чекала, що через товкотнечу контролерка відійде від неї, двері ось-ось відчиняться й вона вибереться на волю. Ага! Двері не відчинилися.

– Зараз ми заберемо тебе, куди треба, і там поясниш на камеру, чого їздиш зайцем. Там і штраф заплатиш, – розійшлася контролерка, обтрушуючи свою каракулеву шубу від снігу, щойно занесеного кимось із пасажирів.

Світлана розуміла, що шансу вирватися в неї немає. Така змусить і міністра штраф заплатити, не те що її. Крім того, не обберешся лиха, справді на камеру знімуть, потім в інституті матимеш проблеми.

– З тебе рубель, – тиснула кондукторка.

Двчина купила трохи продуктів. За решту мала добратися додому. Рівно один карбованець і тридцять чотири копійки коштує квиток із Чернівців до Рожнева. Якщо вона заплатить хай і такий штраф, то на вихідні додому не добереться. А хто в суботу позичить? Студенти лише в понеділок багаті.

– Візьми, – почула за спиною.

Світлана обернулася. Позаду неї стояла росла молода дівчина років двадцяти з м’якими зеленими очима та довгими білими кучерями, які виглядали з-під білого в’язаного беретика.

– Заплати, бо не відчепиться, – сказала дівчина й простягла Світлані металевий олімпійський карбованець.

Світлана загальмовано зиркнула на долоню дівчини, відтак узяла карбованець і поклала на зашкарублу, майже чоловічу руку контролерки.

– Ось так би відразу! – вискалилася та. – Їздять тут усякі, а потім кажуть, що грошей не мають. – Кондукторка посунула шукати іншу жертву, утупившись у проїзні квитки й настирливо пропихаючи поміж пасажирів свою огрядну мокру шубу. Жертв більше не було: поки та вовтузилася зі Світланою, пасажири встигли закомпостувати квитки.

– Дякую, – зніяковіло повернулася Світлана до своєї рятівниці. – Як мені повернути тобі гроші?

– Не переживай, світ тісний.

– Ти звідки?

– З Вижниці, а ти?

– З Рожнева.

– О, та це майже поруч. Я Аня, а ти?

– Світлана. Якби не ти, я б сьогодні до Рожнева вже не їхала.

Печеним пахло аж на дорогу.