Читать «І день як вимір нашого життя» онлайн - страница 6

«Пригорнувшись, за плечі обняти…»

Пригорнувшись, за плечі обняти І на вушко щось ніжне шепнути, Зрозуміти, як значить багато Буть коханою просто почутим. Заглянути у сяючі очі І побачити усміх легенький, І відчути, як щастям жіночим Під долонею тьохне серденько. Заспіває, здіймаючи груди, Щоб зірватись на ноті високій… Хай у вас, милі, все оце буде: Ніжність, пристрасть, кохання і спокій. Почуттів життєдайная сила Хай наповнює знову і знову. Вам усім, неймовірно красивим, Миру, щастя, достатку й любові.

«Из окошка мне видна в небе облачном луна…»

Из окошка мне видна в небе облачном луна. Как огрызок желтый сыра однобокая она. Как-то мне и невдомек, кто ее погрызть так мог? И в таком недоуменьи я совсем не одинок. Вон соседский старый кот вверх глядит, разинув рот. То ли так от удивленья, то ль совсем наоборот. Даже наш дворовый пес вдруг завыл, задравши нос. Почему луна такая, и для пса теперь вопрос. Это вам не ерунда! Это – целая беда! Ведь с погрызенной луною ни туда и ни сюда… Я вот дедушку спрошу, книжки переворошу И все «лунные» вопросы завтра точно разрешу! А сейчас пора в кровать, потому что нужно спать, Чтобы завтра вечерочком мне луну не прозевать.

«Дощить… І цілу ніч дощило…»

Дощить… І цілу ніч дощило. Й така відчутна прохолода… Якісь думки «розм’яклі» й тіло, Та добре, що не на роботу. Учора думав, що пройдуся, Та в дощ не тягне щось гуляти. Книжками зараз обкладуся І буду цілий день читати.

«Непередбачуваний квітень…»

Непередбачуваний квітень, Хоч і, можливо, як завжди, Вкривав в Карпатах снігом квіти, Ще й обіцяє холоди. Ну зовсім не стійка погода! А нам так хочеться тепла. Хай хоч би на свята природа До нас прихильною була.