Читать «Керрі» онлайн - страница 90

П: Вона згодом заспокоїлася?

В: Так, сер. Затихла й доволі добре себе опанувала, зважаючи на те, що її хлопець, певно, загинув.

П: Ви допитали її?

В: Ну, не так, як допитують злочинців, якщо ви про це питаєте. Я спитав, чи вона знає що-небудь про те, що сталося. Вона повторила те, що сказала раніше, але цього разу спокійніше. Я спитав, де вона була, коли почався цей безлад, і вона сказала, що вдома.

П: Ви розпитували її далі?

В: Ні, сер.

П: Вона сказала вам щось іще?

В: Так, сер. Вона попросила — просто благала — знайти Керрі Вайт.

П: Як Ви на це відповіли?

В: Сказав їй іти додому.

П: Дякую, шерифе Дойл.

Вік Муні з вискаленими зубами вибрів із тіні коло стоянки банку Bankers Trust. То був широкий і жахливий посміх, як у Чеширського кота, що потойбічно плавав у сірій темряві як примарний спогад про божевілля. Його старанно причесане з нагоди виконання обов’язків конферансьє волосся тепер стирчало на всі боки, наче вороняче гніздо. Крапельки крові відмітили на його лобі якесь уже забуте ним падіння під час навіженої втечі з Весняного балу. Одне око набухло фіолетовим і заплющилося. Він наштовхнувся на службову машину шерифа Дойла, відскочив від неї, наче більярдна куля, і вискалився до п’яного водія на задньому сидінні. Тоді повернувся до Дойла, котрий щойно договорив зі Сью Снелл. Пожежа відкидала на все довкола рухливі тіні, забарвлюючи світ бордовими тонами засохлої крові.

Коли Дойл розвернувся, Вік Муні обхопив його руками. Стиснув, як захоплений кавалер міг би стиснути свою даму в близькому танці. Він тримав Дойла обома руками й притискався до нього, зиркаючи вгору до його обличчя, широко й навіжено скалячись.

— Віку… — почав Дойл.

— Вона все увімкнула, — тихо казав Вік, вискаливши зуби. — Увімкнула електрику, пустила воду і бжж-бжж-бжж.

— Віку…

— Не можна дозволяти. О ні. Ні-ні-ні. Не можна. Керрі все увімкнула. Ронда Сімар згоріла. О Го-о-о-о-осподи-и-и-и-и-и…

Дойл двічі махнув рукою — і загрубіла долоня двічі ляснула хлопця по щоці. Його крик урвався страшенно раптово, але вискал залишився на обличчі, як відлуння чогось лихого. Посміх був кривий і жахливий.

— Що сталося? — суворо спитав Дойл. — Що сталося в школі?

— Керрі, — пробурмотів Вік. — У школі сталася Керрі. Вона… — Він затих і всміхнувся собі під ноги.

Дойл тричі живо його струснув. Зуби Віка зацокали, мов кастаньєти.

— Що там з Керрі?

— Королева випускного, — пробурмотів Вік. — Її з Томмі облили кров’ю.

— Що…

Було 23 : 15. Раптом заправка «Сітґо» на Саммер-стріт вибухнула гучним ревінням. Вулицю освітило мов удень, від чого вони обидва притулилися спинами до поліційної машини й прикрили очі. Велетенська масляниста хмара вогню видерлася в повітря вище за в’язи, що росли в Кортгаус-парку, освітивши багрецем ставок із качками й ромб бейсбольного майданчика дитячої ліги. Серед голодного тріскучого реву, що пролунав слідом, Дойл розчув, як стукотять об землю уламки скла, дерева й шлакоблоки заправки. Затим пролунав повторний вибух, від якого вони знову замружили очі. Він і досі не міг второпати

(у моєму місті все це відбувається в моєму місті)