Читать «Керрі» онлайн - страница 86

Вона дуже скоро примусить себе підвестися й піде, крадучись задніми провулками, додому, тримаючись у тіні на випадок, якщо її хтось шукатиме, знайде маму, визнає, що помилялася…

(!! НІ !!)

З глибин її душі раптом зринула сталь — чимало сталі — і рішуче сказала своє слово. Комірка? Нескінченні безладні молитви? Брошурки, хрест і самотня механічна пташка в шварцвальдському годиннику, що відмірятиме решту годин, днів, років і десятиліть її життя?

У її голові зненацька ніби увімкнувся відеопрогравач, і вона побачила, як до неї бігла міс Дежарден і як вона відлетіла вбік, наче ганчір’яна лялька, коли Керрі приклалася до неї силою своєї думки, навіть не замислившись над цим.

Вона підняла вгору облите червоним обличчя, закотила очі й дико подивилася на зірки. Вона забула про дещо.

(!! СИЛА !!)

Настав час їх провчити. Показати їм. Вона істерично захихотіла. То був один з улюблених виразів її мами.

(мама приходить додому ставить сумку окуляри блискають ну сьогодні я вже показала тому елту на роботі)

У спортзалі були розприскувачі води. Вона могла б їх увімкнути, легко. Вона знову захихотіла, звелася на ноги й пішла босоніж назад, до входу у вестибюль. Увімкнути розприскувачі й закрити всі двері. А самій дивитися всередину, так, щоб вони її бачили, стежити й сміятися з того, як вода руйнуватиме їхні сукні та зачіски, як вона змиє блиск із їхнього взуття. Вона тільки шкодувала, що не зможе облити їх кров’ю.

Вестибюль стояв порожній. Вона спинилася на середині сходів і РАЗ-ДВА — усі двері махом зачинилися під дією сили, яку вона зосереджено скерувала на них, зламавши пневматичні прикривачі дверей. Вона почула, як хтось із них закричав, і для неї то була музика, солодка й ніжна.

Якусь мить нічого не змінювалося, а тоді вона відчула, як вони натиснули на двері, прагнучи їх відкрити. Тим тиском можна було знехтувати. Вони потрапили в пастку

(пастка)

і це слово сп’янило її. Вони опинилися під її підошвою, в її владі. Влада! Яке ж то слово!

Вона пройшла решту шляху й зазирнула всередину, а там Джорджа Довсона притисло до скла, і він бився й штовхався, а його обличчя скривилося від натуги. За ним були й інші, і всі схожі на риб в акваріумі.

Вона глянула вгору — так, онде вони, труби водогону з маленькими сифонами, схожими на металеві маргаритки. Труби проходили крізь невеличкі отвори в зеленій шлакоблочній стіні. Їх там було дуже багато, згадала вона. Вимоги пожежної безпеки чи щось таке.

Пожежна безпека. Блискавичний спогад — вона пригадала

(чорні товсті дроти як змії)

дроти живлення, прокладені по всій сцені. Публіці їх не було видно через вогні рампи, але їй доводилося обережно переступати через них, коли вони йшли до трону. Томмі тримав її за руку.

(вогонь і вода)

Вона потяглася думками всередину, намацала труби, прослідкувала, куди вони ведуть. Холодні, повні води. Вона відчула в роті присмак заліза, льодяного мокрого металу, присмак води, яку п’ють із садового шланга.