Читать «Керрі» онлайн - страница 87

Раз-два.

Якусь мить нічого не відбувалося. Тоді вони почали відступати від дверей і озиратися. Вона підійшла до прямокутного віконечка у дверях і зазирнула всередину.

В спортзалі пустився дощ.

Керрі всміхнулася.

Вона накрила не всіх, а тільки частину людей. Але зрозуміла, що, маючи протипожежну систему перед очима, легше простежувати думкою, куди ведуть труби. Вона почала вмикати інші розприскувачі, тоді ще і ще. Але цього було не досить. Ніхто не плакав — отже, ще не досить.

(зробити їм боляче боляче боляче)

На сцені біля Томмі стояв хлопець. Він дико махав руками й щось вигукував. Вона дивилася, як він спустився й побіг до обладнання рок-гурту. Ухопився за одну з мікрофонних стійок і закляк. Керрі захоплено дивилася, як його тіло засіпалося в майже нерухомому електричному танці. Його ноги човгали у воді, волосся стало сторчма, рот розкрився, наче в рибини. Він виглядав кумедно. Вона засміялася.

(заради ісуса нехай тоді вони всі стануть такі кумедні)

А тоді раптовим сліпим поривом вона вхопила стільки сили, скільки могла намацати.

Деякі лампи згасли. Якийсь дріт під напругою втрапив у калюжу води, і там сліпуче спалахнуло. У її голові глухо гупало щоразу, як запобіжники кидалися в безнадійний бій. Хлопець, що тримав мікрофон, упав на один зі своїх підсилювачів, і з нього вибухнуло фіолетовими іскрами, а тоді коло сцени зайнявся гофрований декор.

На підлозі прямо коло тронів тріщав електрикою 220-вольтний дріт, а коло нього Ронда Сімар у зеленій тюлевій сукні танцювала танець шаленої маріонетки. Довга спідниця раптом зайнялась, і Ронда впала вперед, продовжуючи сіпатися.

Можливо, саме в цей момент Керрі перехитнулася за край. Вона притулилася до дверей, її серце дико гупало, але тіло було холодне, як склянка напою з льодом. Обличчя посинішало, тільки на щоках повиступали темно-червоні гарячкові плями. У голові лунко бумкало, і свідома думка покинула її.

Керрі відсахнулася від дверей, але несвідомо й без жодного плану продовжила тримати їх зачиненими. Там, усередині, вогонь спалахнув яскравіше, і вона півсвідомо зрозуміла, що то, певно, зайнялося панно.

Вона опустилася на верхню сходинку й поклала голову на коліна, намагаючись дихати повільніше. Вони знову спробували прорватися через двері, але вона легко втримала їх — для цього навіть не доводилося напружуватись. Якесь неясне чуття показало їй, що дехто тікає через пожежний вихід, але нехай. Вона дістане їх пізніше. Вона їх усіх дістане. Усіх до одного.

Вона повільно спустилася сходами й пішла до парадних дверей, утримуючи замкненими двері спортзалу. То було легко. Тільки й діла, що тримати їх образ у голові.

Раптом спрацювала сирена на ратуші, від чого Керрі скрикнула й закрила обличчя долонями

(це сирена це просто пожежний сигнал)

на якусь мить. Вона втратила з думки вигляд дверей спортзалу, і дехто майже зміг утекти. Ні, ні. Неслухи. Вона знову грюкнула дверима, притиснувши до одвірків чиїсь пальці — здається, то був Дейл Норберт, — і відрубавши один з них.