Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 34

— Він хоче сказати, — пояснила вона Луці, — що Рибоверть ми їмо на сніданок.

— І на другий сніданок, і на обід, — сказав Слоно-Селезень.

— Тому вони обходять нас стороною. А тепер таке: куди ви хочете потрапити?

— Ні, ні, не нагадуйте мені.

— Так, тепер я пригадую.

4

Образцеса Видр

 же недалеко до Туманів Часу «Арґо» пропливало повз дивну, сумну країну на правому березі Річки. Її територія було відгороджена від подорожніх високим парканом із колючого дроту, і коли Лука нарешті побачив моторошний прикордонний контрольно-пропускний пункт з прожекторним освітленням на високих пілонах і високими сторожовими вишками, на яких були охоронці в дзеркальних сонячних окулярах з потужними військовими біноклями й автоматичною зброєю, йому на очі раптом потрапив величезний знак, на якому було написано: «ВИ ПЕРЕБУВАЄТЕ НА ПРИКОРДОННІ РЕСПЕКТОРАТУ Я. СТЕЖТЕ ЗА СВОЇМИ МАНЕРАМИ».

— Що це за місце? — запитав він Ніхтотата. — Щось у ньому не багато Чарів.

Вираз обличчя Ніхтотата відображав уже знайоме поєднання забавного зачудування і презирства.

— Із жалем мушу сказати, що Світ Чарів не позбавлений нашестя шкідників, — сказав він. — І ця його частина останнім часом зазнала нашестя Щурів.

— Щурів? — з тривогою вигукнув Лука і лишень тепер збагнув, що було не так з тими охоронцями та чатовими. Це ж бо не люди, але велетенські гризуни! Ведмідь Собака сердито загарчав, а от собака Ведмідь, який був добродушнішим, мав засмучений вигляд.

— Їдьмо далі, — запропонував він тихо, проте Лука захитав головою.

— Не знаю, як ви, але я голодний як вовк, — сказав він. — Щури чи не Щури, нам треба зійти на берег, тому що нам слід підкріпитися. Ну, всім, крім вас, — кинув він у бік Ніхтотата. Ніхтотато ж стенув плечима, як стенав Рашид Халіфа, й усміхнувся до болю знайомою усмішкою Рашида Халіфи.

— Гаразд, якщо треба, то треба. Недавно я вже переходив О-Паркан. — Він побачив нахмурене чоло Луки й пояснив: — Он та штука з колючого дроту. О-Парканом оточено весь Респекторат Я, що надає місцині, можна б сказати, особливої Я-скравості, а знак попереджає: багато хто з теперішніх мешканців дуже легко ображаються.

— Ми не збираємося грубіянити, — сказав Лука. — Ми хочемо лишень поснідати.

Четверо подорожні увійшли на територію контрольно-пропускного пункту, залишивши «Арґо» під опікою Слоно-Селезня і Слоно-Качки, які збавляли час, пірнаючи за Рибовертями й іншою закускою. Всередині пункту за замкненими металевими ґратами біля стійки стояв великий сивий Щур в однострої: Прикордонний Щур.

— Папери, — сказав писклявим щурячим голосом.

— Ми не маємо паперів, — чесно відповів Лука.

Прикордонний Щур вибухнув бурею вереску і шаленством пронизливого крику.

— Абсурд! — зарепетував він нарешті. — Всі мають якісь папери. Вивертайте кишені.

Тож Лука вивернув свої кишені, звідки випали, крім звичайних ігрових кульок, також карти, ґумова стрічка, інтеґральна схема для електронних ігор, три цукерки все ще в обгортках, а також два малих паперові літачки.